Версія для друку Версія для друку

ЗА НАМИ Ж ПРОВЕДЕНИЙ ГАЗ – ОЛІГАРХИ ПОКАРАЛИ НАС

Жителі населених пунктів Іршавщини ще добре пам’ятають ті позитивні емоції, що їх абсолютна більшість мешканців переживала в кінці 1900-их – на початку 2000-их років. Згадується той час, коли в тій або іншій черговості до сіл, це вже залежало від ділових якостей та вміння політично мімікрувати голів сільських рад, підключали до осель природний газ. Не зайвим буде для об’єктивності нагадати: наш регіон, справедливо чи ні – це вже інше питання – в Україні тоді вважався таким собі політичним заповідником об’єднаних ес-деків, але заради істини можна б і нагадати найзапеклішим їх опонентам, що ніхто з них,опонентів, не відмовився підключати будинкову мережу до загального сільського газопроводу.
Що правда – то не гріх. Хто безгрішний, хай вистрілить в нещасного тапера, але мені видається, грати по нотах, написаних нашим-таки політичним минулим. На підводні до сіл газогони труби великого і середнього діаметру давав тодішній народний депутат України Віктор Медведчук, правда, черговість залежала від відсотків, відданих на виборах голосів за прісно згадану СДПУ(о)та її висуванців до місцевих органів влади і вже згаданого таланту сільського бомонду, до речі, далеко тільки не обраного у органи влади. Цей штрих тільки для повноти картини. Головне ж у згаданому – повсюдно створювалися сільські та вуличні кооперативи, за зібрані кошти їх членів, а це нерідко були гроші за продане останнє телятко або «хрюшу», відірвану від столу рідних дітей, закуплялися газові труби середнього та низького тиску, виконувалися земляні, ізоляційні та монтажні роботи. Мало не забув за проекти, за які також доводилося викладати не такі вже й малі суми.
І все це могло завершитися таким собі пшиком, бо наше «рідне» районне управління газового господарства, монополіст зі всіма характерними для нього принадами і вадами, мов шулер за карточним столом витягував із рукава «останній аргумент королів» — незаперечну умову: або передаєте нам у безоплатне і безстрокове користування побудовані газопровідні мережі, або ми відмовляємося вам поставляти природний газ. Труби ж не масло, їх на хліб не намажеш, беріть і обслуговуйте їх, щоб ви ними подавилися, якщо тільки це вам вадить. Зроблено все це було по-волюнтаристськи, без належного юридичного оформлення зі збереженням прав власності істинних бенефеціарів – власників майна, за чиє фінансування будувалися газові мережі.
Тогочасна історія рясніла різними життєвими колізіями на зразок того, коли поодинокі із селян не вступали в кооператив, а згодом внісши певну частку коштів у сільську скарбничку, підключалися до газової мережі. Хтозна чи не був це підсвідомо далекоглядний крок у збереженні себе від волюнтаристського рішення НКРЄ про введення оплати за транзит газу. Залишаючись вічним ідеалістом, не жену із голови сакраментальна думка: якщо Україні судилося виграти лондонський суд у російського «Газпрому», то чого б не зробити спробу якомусь із сільських кооперативів провести аналогічну процедуру із олігархічним облгазом. Не будемо нав’язувати ні теперішнім депутатам, ні тим, що йдуть на «свіжі» вибори, але чого б не спробувати захистити інтереси своїх виборців перед безгарним обдиранням їх зі сторони узурпатора НКРЄ.
Ферко ЖАЛИВА

Ваш отзыв

Ваш коментар