- Нове життя - https://nz-ir.com -

МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА: франкового коріння леліяла паростки

Дев’яносто років тому закарпатське Довге стало тією точкою, де несподівано дивним чином перетнулися кілька людських доль, нитки яких історія за чверть віку до того протягла у своє бердо. Мова про відому свого часу дитячу поетесу Марійку Підгірянку. Вихід її першої поетичної збірки «Відгуки душі» благословив у світ сам Іван Франко. Нам достеменно невідомо, і вже ніколи така інформація не стане надбанням літературознавців, але буде з великою часткою ймовірності припустити, що вчителька Марія Омелянівна у далекому від Галичини закарпатському селі навряд чи не розповідала про цей факт його доньці Ганні Франко-Ключко та онукам Івана Яковича.
Із 1927 до 1928 року – наприкінці свого перебування в Підкарпатській Русі – таку назву мав наш формально автономний край у складі Чехо-Словацької Республіки – Марія Ленерт-Домбровська, мабуть, найбільше розкрила свій літературний дар дитячої поетеси і письменниці. Закарпаття, його неповторна краса, складна доля краян надихнули галичанку на написання більше аніж сто дитячих віршів, п’єс «Вертеп», «В чужому пір’ю» і історичних поем «Князь Лаборець» і «Будителеві Олександру Духновичу».Її твори побачили світ на сторінках таких тогочасних закарпатських видань як «Пчелка», «Ластівка»,»Наша земля», «Віночок» і «Наш рідний край».
У день 136-ї річниці із дня народження Марії Підгірянки довжанська громада, вшановуючи її талант, відкрила меморіальну дошку на будинку, у якому періодично бувала у справах, і який зберігся майже у первісному стані. У дворі тубсанаторію зібралися керівники села, представники інтелігенції, сусіди, настоятель місцевого греко-католицького храму святого Іллі о. Степан Лях, члени виконкому та депутати сільської ради, всі небайдужі. Вражала не кількість учасників, а їх щирість: підтвердженням тому слугувала затамованість подихів при декламуванні віршів школярами, співпереживання від мимовільного збою у одного із хлопчаків, який від хвилювання аж розплакався. А за сценарієм урочистості розпочиналися імпровізованою сценкою за мотивами одного із оповідань Марії Підгірянки – «Маленький Василько», який майже по аналогії виводить на світло нинішнього нашого агресора на Сході України. Її талановито, із немалим артистизмом озвучили відомий довжанський спікер Юрій Мельник, його протеже Євген Олашин. Вірно вибудований сценарій свята через дитячу безпосередність доносив до його учасників декілька посилів: нев’янучу лірику та здорові зерна патріотизму, якому поетеса не зраджувала ніколи, починаючи із першого вірша «Ой не нам, та не нам в кайданах ходити! Ой не нам та не нам ворогам служити» із першої збірки «Відгуки душі». Згодом поезія завдяки мелодії отця Йосипа Кишакевича стане піснею.
До речі, на святі були і два сільські голови – нині діючий Віктор Симканич, який відзначив високий рівень значимості наших історичних постатей у сьогоденні, та Василь Кополовець, при якому громадськість, та і за його ініціативи, вперше реально заговорила про гідне вшанування відомої української дитячої поетеси. Наш сучасник і земляк – поет Василь Кузан, чиє належне визнання таланту ще попереду, приїхавши із Трускавця, заувагу присутніх спрямував на той факт, що із трьох поетів, зразки дитячої поезії яких включені до шкільних хрестоматій і які причетні до Срібної Землі – двоє приналежні до Іршавщини. Це іршавчанин Степан Жупанин і Марійка Підгірянка.
Святу справу окропив святою водою о. Степан Лях.
Своє слово від юних довжан про імениту вчительку і поетесу у літописі нашого краю сказав і старшокласник Довжанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Владислав Бойко: «Марія Омелянівна Ленерт, з усього видно, добре вписалася у Франкову родину, а також, що для нас є важливішим фактом, у нашу тогочасну людність». Вже нині покійна Марія Урста (за чоловіком – Керечанин) стала її хресницею, про що у ці передвеликодні дні із особливим трепетом згадують у Довгому.
Не гріх буде припустити, що маточка Ленерт-Домбровська дарувала у пасхальні дні хресниці писанки і крашанки.

Михайло БОРЖАВСЬКИЙ