Версія для друку Версія для друку

Рятівниця

Кожного року подружжя Марії та Василя з букетом квітів прямують до оселі лікаря Лідії Яківни Пишної привітати її з 8 Березня. Лідія Яківна тепер на заслуженому відпочинку. Понад тридцять років свого трудового життя пропрацювала районним окулістом. Її в районі знають всі. Вона – шанована і знана людина. Свої знання, досвід, не знаючи вихідних та свят, віддавала людям. Профілактика і лікування захворювань очей населення району були для неї найголовнішими в її житті.
… Це було в середині сімдесятих років минулого століття. В очне відділення райлікарні привезли юнака з хімічним опіком рогівки обох очей ІІ ступеня. Під час ремонту трактора від запаленого сірника стався вибух, і сірчана кислота потрапила в очі. Йому було надано медичну допомогу. Лідія Яківна призначила лікування. Одна з медсестер постійно була біля ліжка хворого. Все робилося для того, щоб повернути хлопцеві зір. Хоч лікування проводилося інтенсивне, але ефекту такого, як хотіла Лідія Яківна, не було. І вирішила лікарка застосувати новий метод лікування опіку рогівки очей. Для цього потрібно було знайти людину, яка мала опіки не більше двох років тому. Така людина знайшлася. Це – шістнадцятирічна Марійка. Коли її запросили здати кров для хворого Василя, охоче погодилася. У відділенні в неї взяли кров у скляну посудину. Потім її в теплому вигляді медсестра в пазусі понесла бігом в клінічну лабораторію. Там кров центрифугували. І медсестра знову бігом принесла її вже у відділення свіжу і теплу сироватку, яку Лідія Яківна вводила під кон’юнктиву обох очей Василеві. Проведення такої процедури викликало у Василя сильний біль, але він мужньо терпів це, бо знав, що після таких маніпуляцій йому буде повернуто зір. Він вірив, що Лідія Яківна йому допоможе. Коли заходила в палату, він їй говорив: «Лідіє Яківно, коли ви покладете руку на моє чоло, мене перестануть боліти очі». Метод лікування, який проводила лікарка, дав хороший ефект. Василь поступово почав одужувати, і в нього повернувся зір. Його готували до виписки. Та Василь тут мовив:
– Доки не побачу людину, яка здала для мене кров, і через це в мене відновився зір, нікуди з відділення не піду.
Лідія Яківна розпорядилася запросити Марійку в очне відділення. А за Василем прийшли батько, мати та сестра. Несподівано двері відчинилися, і в палату ввійшли Марічка, Лідія Яківна, медсестри.
– Ось Марійка – твоя рятівниця, – так Василю Лідія Яківна представила дівчину. Василь подивився вже своїми очима і заплакав. Не утрималися від сліз батьки Василя, сестра. Не байдуже віднеслися до такої картини й люди в білих халатах.
Мовчанку порушила Марійка:
– Не треба плакати. Ніякого подвигу я не зробила. Коли була в біді, мені подали руку. А тепер я допомогла.
– За те, що нашому сину повернуто зір, щире спасибі Вам, Лідіє Яківно, і персоналу очного відділення. А ти, Марійко, підеш з нами, познайомишся з нашою сім’єю, – висловилася мати Василя.
З тих пір Василь і Марійка подружилися. Після повернення хлопця з армії вони одружилися. У них вже свої діти-школярі. Та Василь з Марійкою свою лікарку-рятівницю не забувають. На 8 Березня приносять Лідії Яківні квіти і вітають її зі святом.
Михайло Ломага.

Ваш отзыв

Ваш коментар