Версія для друку Версія для друку

Мати

Тихий зимовий вечір. Бабка Йолана щойно прилягла на дивані, бо щось їй у голові закрутилося. А думкою до дітей полинула: «Ану хто з них зателефонує і запитає: «Мамко, як ся маєте?». А вона відповість: «Добре, слава Богу». Ні, не скаже, що півгодини тому впала і дуже вдарилася, щоб не переживали, все пройде.
Подзвонила донька Ганна, щойно з роботи повернувшись, відчула щось неладне в словах матері, і мерщій в Пасіки. Й справді, довелося «швидку» викликати, бо тиск підскочив, і не можна було ніяк його збити.
Отак не раз рятували маму, дякуючи лікарю-невропатологу В.В. Горвату і тим, хто на «швидкій». Йолана Дмитрівна вже і в кому впадала, й інсульт перенесла. Каже, що на все воля Божа.
Шістьох дітей виховала ця жінка. Коли ще працювала санітаркою в райлікарні, менших не раз доводилось брати з собою. Чоловік їздив на заробітки. Незабаром й ноги обморозив, довелося йому ампутувати на одній пальці, а на другій – передок. Натерпілася з ним, але Божа сила велика. Та вже 19 років, як овдовіла.
… Спочатку оженився старший син Василь у Дніпропетровську. Вісім років, як поховали з дружиною 18-річну Юльку, а вже два роки, як і сам пішов у вічність. Мати постійно за них молиться. Донька Марія живе в Ільниці-Грядці. А Михайло та Іван обрали духовну стежку – обидва священики, тільки один в Кіровограді служить, а інший – в Курську. Не раз у них в гостях мати побувала.
А дочка Ганна мешкає в присілку Лази, що в Осої. Уже вісім років, як поховала свого Михайла, а трьох доньок сама вивела в люди.
Наймолодша дочка Й.Д. Андрішко – Ольга, в Чехії вийшла заміж, але маму частенько провідує.
Сама Йолана Дмитрівна довгий час працювала шліфувальницею і на меблевій фабриці в Іршаві. Звідти на пенсію пішла, але ще опісля три роки там трудилася.
Незабаром старенькій буде 83, але вона бадьора, ніколи не падає духом. Має, нівроку, 15 онуків, 13 правнуків, і ніхто з них не забуває про бабку.
Й.Д. Андрішко теж з багатодітної сім’ї. Нещодавно відійшла у вічність у віці 90 років її сестра Марія. А вона, як лише трохи краще почувається, поспішає до церкви, куди змалечку ходила.
– Я не можу без Служби Божої, – мовить. Коли і тяжко хворою буває, й тоді її вуста шепочуть молитву. Такої б нам віри і любові до Всевишнього.

Ганна Ляшко,
с. Осій.

Ваш отзыв

Ваш коментар