Свою оселю Чернички звели в урочищі Дубники. Це воістину мальовничий куточок Осою. До будинку дев’яностоп’ятилітньої Олени Федорівни веде хіба що польова дорога, яка змійкою в’ється над потічком і торує кудись угору. Здається, вище хіба що хмари, які білими корабликами пливуть над цією неповторною красою.
– Олена Черничко – серед найстаріших жителів району, – каже голова районної ради ветеранів України Петро Король. – Вона виховала п’ятеро дітей. Тепер має десять внуків і дев’ять правнуків.
Довелося жити Олені Федорівні і при чехах, і при мадярах, і при руських. Усього зазнала. Було і холодно, і голодно, на хліб насущний заробляла важкою працею. Дякує Богу, що дочекалася незалежної України. Тепер жити набагато легше, каже вона. Одна біда: здоров’я почало підводити. Слава Всевишньому, що син Іван залишився з нею на обійсті, який і дбає про стареньку маму. Тепер ой як потрібна їй допомога!
А були часи, коли вона сама сповна віддавала себе роботі. Понад 41 рік віддала колгоспу «Перше травня». Працювала в бригаді №5, яку свого часу очолював Василь Турянин.
– Я завжди з великою повагою ставився до неї, – каже Василь Іванович. – на неї у всьому можна було покластися: чесна, відповідальна, працьовита. Вважала, якщо залишилися незавершені справи, то ти ще нічого не зробив. Цього повчала і нас, молодих. Ми завжди брали з неї приклад. Праця для неї була понад усе. А роботи в бригаді завжди вистачало. Більшість операцій доводилося виконувати вручну. Казала, що краще зробити сьогодні, ніж відкласти на завтра.
А після роботи в колгоспі бралася за домашні справи. У неї завжди був прибраний двір, у кімнатах чистота і порядок. Цьому привчала і дітей, згодом – внуків, а тепер вже – правнуків.
Отаке воно життя! Те, що народилася на Стрітення Господнє, повсякчас нагадує родині про її іменини. Тоді сходиться за святково накритим столом уся велика рідня. 15 лютого теж зібрало їх разом. Було про що поспілкуватися.
Василь ШКІРЯ
