Версія для друку Версія для друку

Чи стане Іршавщина туристичною?

Іршавщину неспроста називають Закарпаттям в мініатюрі. Із ранньої весни до пізньої осені цей мальовничий куточок краю приваблює туристів зеленими шатами букових, дубових, смерекових лісів, чарівними горами й долинами, садами й виноградниками, річками й потічками. А що вже казати про оспівані в піснях Боржаву, Синявку та Іршавку, Смерековий камінь, Зачаровану долину, Багно, гору Бужору, полонину Кук, Броньківський та Довжанський замки, вузькоколійку «Анцю Кушницьку», лисичівську Гамору…
Наш край дав світу чимало особистостей – це основоположник закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі, народні артисти України Іван Попович та Степан Гіга, відомі письменники Федір Потушняк, Юрій Мейгеш, Дмитро Кремінь, Іван Петровцій, Василь Кузан, академік Юрій Глеба.
Район має багату історію. Археологічні дослідження та рукописи дають підстави стверджувати, що на його території, а це в ІІІ-ІІ ст. до н.е., видобували залізну руду та випалювали залізо. За народними переказами та археологічними дослідженнями, вік Іршави сягає тисячоліття. Є письмові згадки про те, що в 1241 році населення зазнало нападу татаро-монгольських племен.
Серед оригінальних об’єктів – Зачарована долина. Вона розмістилася на площі 150 гектарів. Подібних їй не знайдете не лише в нашому краї, але й у Європі. Візитівкою є Смерековий камінь, який справедливо називають красенем наших гір. Здається, він підпирає саме небо. У ясну сонячну погоду звідси добре видно Мукачово, Виноградово і села Хустського району. А біля кам’ного велетня привертають увагу й рукотворні печери, де раніше видобували залізну руду. Неподалік, біля підніжжя Великодільського хребта, з-під землі нуртують мінеральні джерела. Поруч – поклади цілющих глин, якими жителі навколишніх сіл здавна лікують ревматичні захворювання. Водночас тут можна зустріти рідкісні представники флори, зокрема росичку комахоїдну, чемерицю та ін. Багатим є тваринний світ.
Із Зачарованої долини до урочища Крести – рукою подати. Свого часу тут десантувався партизанський загін Дюли Усти та Івана Прищепи. Про це нагадує встановлений пам’ятний знак. Неподалік – урочище Багно. Тут розташоване єдине в нашому краї велике сфагнове болото, взяте під охорону держави. Звідси бере свій початок річка Іршавка. Із джерела б’є чиста кришталева вода. Кожен, хто піднімається на Бужору – одну з найвищих гір (1085 м над рівнем моря), обов’язково посмакує нею. Мов на долоні видніються села Івашковиця, Локіть і Дешковиця, де дотепер збереглися пам’ятки архітектури – дерев’яні церкви, споруджені у ХVІІ-ХVІІІ століттях без жодного цвяха.
Останніми десятиліттями найбільше приваблює туристів лисичівська гамора. На вході на її територію висить табличка, на якій написано: «Рада Міністрів Української РСР. Пам’ятка ковальського виробництва ХІХ-ХХ століть. Охороняється державою. Пошкодження пам’ятки карається законом.» Навесні 2006 року тут побував Президент України Віктор Ющенко, а три роки тому – колишній голова Верховної Ради України Валентина Шевченко. Тут дотепер виробляють простий сільськогосподарський інвентар – мотики, підкови і лопати, використовують технологію предків і силу води. Традиційно в останні дні червня Гамора приймає гостей – тут проходить фестиваль ковальського мистецтва та народних промислів. Своє мистецтво показують ковалі з багатьох куточків України та з-за кордону. Проведення фестивалю допомагає зберігати унікальність краю, де зароджувалась прекрасна ковальська справа.
Протягом останніх років чимало розмов точиться навколо Боржавської вузькоколійки. Її було прокладено у далекому 1908 році. Залізниця використовувалась для перевезення деревини з гірських масивів полонини Боржава і Великий Діл у закарпатську низовину для подальшого транспортування та переробки. У 60-их роках минулого століття її використовували й для пасажирських перевезень. У кожному селі, через яке проходила залізниця, було споруджено невеликі станції. .
Занепад вузькоколійки почався на початку 90-их років. Перехід до ринкових умов позначився і на її роботі, адже до того її транспортними послугами користувалися підприємства району – Довжанський лісокомбінат, Іршавська меблева фабрика, абразивний завод, Приборжавський завод будматеріалів, райсільгосптехніка, шахта «Ільницька». Протягом 2004-2007 років Довжанським лісокомбінатом демонтовано відрізок Кушниця – Приборжавське, а в 2010 році продовжено демонтаж відрізку Іршава-Ільниця.
Чотири роки тому начальник залізничної станції м. Іршава Василь Томаш сказав, що для того, щоб відродити Іршавську вузькоколійку, потрібно два мільярди гривень. Управління Ужгородського відділення Львівської залізниці вважало вкласти в неї такі кошти недоцільно, бо вона, мовляв, немає перспективи. Хоча голова громадської організації «Боржавська ініціатива» Денис Добра іншої думки: вузькоколійка має право на життя. Ще кілька років тому він запропонував здійснити пілотний проект туристичного реформування відрізку Хмільник-Іршава-Кушниця. Однак далі слів справа не посувається.
Серед населених пунктів району найбільш привабливе Довге. Воно засноване наприкінці ХІІІ-ХІVстоліття. Із історією села тісно переплітається життя сім’ї волоських магнатів Долгаїв. Серед славних історичних подій – битва повстанців куруців із військами Габсбургів. Жителі села також приєдналися до повстанців. На братській могилі 50 загиблих повстанців у 1903 році на кошти жителів Довгого та прилеглих сіл було споруджено пам’ятник на честь 200-ліття пам’ятної битви – колона, увінчана турулом. Свого часу у замок-фортецю, який звели барони Довгаї, полюбляли приїжджати представники європейської знаті і на відпочинок, і на полювання. Місцеві селяни утримували дорогих коней та будували спеціальні дороги. У 1972 році було розпочато будівництво палацу. Тепер Довжанський палац-фортеця є єдиним у Європі зразком сільської садибної архітектури середньоріччя, але, на жаль, нині комплекс знаходиться в непристойному стані.
Рідко, в якому селі є п’ять діючих храмів різних конфесій, чотири з них звелися на головній вулиці Довгого, а п’ятий на околиці.
У 1993 році в селі було відкрито єдиний в Україні вищий економічний навчальний коледж «Бакалавр» імені академіка В.Якуба. Свого часу тут жила і працювала дитяча письменниця Марія Підгірнянка. Своє життя із Довгим пов’язав відомий композитор Михайло Машкін, автор пісні «Верховино, мати моя». Тривалий час проживала в селі і дочка Івана Франка Анна, разом із нею були сини Тарас і Богдан.
Завдяки поету Василю Кузану в село свого часу навідувалися відомі українські письменники Андрій Курков, Марія Матіос, Андрій Кокотюха, Сергій Федака, Іван Андрусяк, Максим Розумний, Михайло Рошко, Євген Баран, Сергій Жадан.
А що вже говорити про Білки? Історія села привертала увагу багатьох дослідників. Про давнє заселення території околиць сучасного села свідчать археологічні знахідки. Серед них можна назвати бронзовий скарб, у складі якого 13 бронзових браслетів, 2 сокири-кельти та наконечник списа ХІІ-ХІ століть до н.е. У 1948 році у селі побували наукові співробітники Львівського філіалу Академії наук УРСР. Вони, як і попередні дослідники, дійшли висновку, що приблизно три тисячі років тому тут жили слов’янські племена.
Кілька років тому в селі встановлено пам’ятник спортсмену-важкоатлету, найсильнішій людині світу Івану Фірцаку-Кротону. Серед відомих людей також двічі герой Соцпраці Юрій Пітра і народний артист України, композитор і вокаліст Степан Гіга. У Білках встановлено пам’ятник січовикам, розстріляним угорськими фашистами далекого 15 березня 1939 року. Імена Василя Галаса, Василя Бровдія, Петра Микитюка, Юрія Петраша увіковічнено на меморіальній дошці.
Гірське село Осій відоме тим, що там кілька років тому відкрито музей відомому українському письменнику Федору Потушняку. Тут зібрано також матеріали про народного артиста України Івана Поповича і письменника Івана Петровція. Музей відкрито у середній школі. Тут зібрано чимало цікавих матеріалів. У ньому побували письменники з багатьох куточків України та з-за кордону. Зокрема, Польщі та Словаччини.
Село Арданово відоме тим, що воно дало світу багатьох відомих особистостей – художника Михайла Митрика, поета і композитора Василя Кобаля, заслуженого працівника культури України Ганну Василиху.
На Іршавщині чимало привабливих місць, історичних пам’яток, які б могли привернути увагу як вітчизняного, так й іноземного туриста. Однак нам для цього слід створити належні умови. І починати треба, напевно, з доріг. Вони в нас нікудишні. Останніми роками навіть на Гамору все менше і менше йде туристів.
Та починати колись треба…
Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар