Версія для друку Версія для друку

Вчитель, шахіст, коломийкар

Живе в с. Осій надзвичайно талановита людина з доброю душею й серцем, щира і привітна, з чистими помислами. Це М.І. Матіко, мешканець вул. Федора Злоцького, колишній учитель, коломийкар. Та про все по порядку.
Хоча мені вже й самій за 60, думкою я завжди лину до нього, свого найкращого вчителя, хорошого друга і наставника, доброго порадника. У нього є чому повчитися кожному.
… Складний був життєвий шлях у Михайла Івановича. І хоч за плечима 80 літ та майже 50 років трудового стажу, він може все до точності розповідати про своє дитинство, юність, про тих, з ким доводилося зустрічатися у своєму житті.
Учитель тепло відгукується про свою першу вчительку М.І. Переш, вчителів В.І. Деяка, М.М. Летюк, Г.Ю. Андрішко (Бут), П.М. Потушняка, О.І. Лінтур та Ушакову з Білок, М.Г. Попович та В.А. Лукача з Ільниці та інших. Всі вони відіграють вагому роль в його творчому злеті.
Свій трудовий шлях юнак почав у колгоспі з 13 років, де працював з мамою. Тому знав ціну хліба.
А вже після закінчення Ільницької середньої школи його запросили в МТС в Іршаву, де був обліковцем. До речі, сусід Д.П. Бойко, тодішній завідувач продуктової бази райспоживспілки, з яким юнак проводив там ревізії, добре навчив хлопця бухгалтерії, що так згодилося в роботі, де полюбили молодого спеціаліста.
Та все ж, Михайла вабила література. Згодом і вступив на історико-філологічний факультет університету в Ужгороді.

Навчаючись заочно, мав змогу вчителювати в школі на Горі, що в Осої. А в далекому 1956 році вчителював у Порошкові Перечинського району, де мав багато уроків, і було досить складно. Підмітивши неабиякі здібності молодого учителя, його запросили в тамтешній райком комсомолу секретарем. Там він проявив свій організаторський хист, бо дуже любив свою роботу, яка була для нього цікавою, змістовною і потрібною.
І вже в 1959 році його направили в Казахстан піднімати цілину, як керівника механізаторів. Повернувшись в Перечин, попросився в рідне село.
Уже в 1962 році молодий педагог організував у селі вечірню школу робітничої молоді, був там директором. Та коли перед ним поставили вимоги: або вечірня, або денна школа, тодішній вчитель Д.І. Стегура порадив йому перейти вчителювати в денну. На заслужений відпочинок пішов у 62 роки…
М.І. Матіко, вчителюючи, зібрав з учнями прізвища 102 письменників Закарпаття і населені пункти, де вони народилися, зробив літературну карту. У районі були проти цього, але його підтримав П.М. Потушняк. Це була перша така карта, яку потім вкрали.
М.І. Матіко гордиться тим, що його вулицю названо іменем Ф. Злоцького, який в 1846 році народився в Осої, в сім’ї священика. Це був будитель, збирач народної творчості, який, видавши книжку, збудував в Осої першу школу. А ще М.І. Матіко – шахіст із 1947 року. Великих успіхів не мав, але не раз перемагав найславніших шахістів. Він – екс-чемпіон Перечинського і 20-разовий Іршавського районів з шахів. Цим видом спорту він займався цілих 30 років. А тому дуже гарно написано про шахіста в книзі «Фігури закарпатської шахівниці» в нарисі «Невгамовний оптиміст», автор збірки Каміл Найпавер. Тут є фотографія Михайла Івановича з сином Іваном і описане його життя від «а» до «я».
Писати почав М. Матіко в 1952 році. Першим було його оповідання «Зайчик», яке надіслав у журнал «Піонерія». Друкувався також в «Радянській освіті», «Сільських вістях», «Молоді Закарпаття», «Закарпатській правді», але найбільше – в районній газеті «Нове життя». Тому недаремно його, ще тоді юнака, нагородили бібліотечкою з 25 книг, котрі й понині зберігає, в тому числі й «Кобзаря».
Педагог з півстолітнім стажем особисто знайомий з письменниками С. Жупанином, В.Вовчком, А. Патрус-Карпатським, М. Шалатою, вченим В. Попом та іншими.
Михайло Іванович також збирав народну творчість, пісні видані у збірнику «Пісні Іршавщини». Сам написав понад 20 казок, які вийшли у світ у 22 томі «Закарпатських народних казок».
Хочу сказати найцікавіше. М.І. Матіко пише коломийки. В його творчому доробку їх є уже п’ять тисяч п’ятсот (5.500). Як каже сам автор, коломийка надихає, допомагає, навчає.
Коломийка – добра тітка
Усім помагає,
До науки й до роботи
Вона спонукає.

Заспіваю коломийку
Ввечері і вранці,
Через те я, добрі люди,
Найперша у танці.

Коли був я такий малий,
Лежав у парнині,
Полюбив я дівча біле,
Яке люблю й нині.
… У М.І. Матіка та його дружини М.І. Матіко (обоє вчителі) троє дітей, п’ятеро онуків, два правнуки. Син Іван аж у Белгород оженився, дочки Оксана та Іванка вчителюють в Осої, вчителем математики працює і зять Михайло. Онуки Дмитро, Олеся, Іван теж мають вищу освіту.
При комуністичній владі вчителям не дозволяли йти до церкви, хрестити дітей, вінчатися. Матіки хрестили дітей таємно. А от вінчатися Михайло Іванович не хотів. Казав, що прийде час, дасть Бог, то повінчаються. І повінчалися через 50 років подружнього життя. Щиро вітав поважних молодих настоятель «козацької» церкви, діти, онуки, правнуки. І хоча Михайлу Івановичу за 80, він ой як іще може пофіглювати, любить багато розповідати про минуле, має надію видати і свої коломийки. Радіє за дітей, онуків, майже всі вони закінчили музичну школу (при мені онучка Марійка прекрасно заграла на сопілці).
Прийде весна-красна, Михайло Іванович поспішить до своїх любимих бджілок, про яких теж любить піклуватися.
Отже, здоров’я вам міцного, неба голубого, нових творчих задумів, сімейного благополуччя, без горя до ста років прожити.
Ганна Ляшко,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар