Версія для друку Версія для друку

Депутат, чемпіон, батько, дідик і прадід.

Існує твердження, що в житті немає нічого випадкового, все закономірне. З цим міркуванням важко не погодитись, якщо розглядати думку з філософсько-прагматичної позиції.
Мабуть, такою не випадковою була і наша зустріч з Василем Іллічем Трикуром в день відкриття, після капремонту, глядацької трибуни Ільницького стадіону.
Корінний ільничанин, людина поважна й шанована в колі шахтарів і заводчан, підприємців і аграрників району, поціновувач мистецтва, фізкультури і спорту. Та мало кому відомо, що цей простий, кремезний чоловік був чемпіоном області.
Повоєнний 1948-ий рік для багатьох краян розпочинався далеко не з найкращих соціальних умов. Сталінська колективізація, голод і холод, для багатьох селян, зовсім незрозумілі умови нової державної політики СРСР після чеського й угорського періодів. Та всі і так були щасливими, бо вже кілька років жили в умовах миру й відбудови економіки краю. Відкривали нові штольні шахт, створювали колективні аграрні господарства, зявлялись нові умови для заробітку на хліб насущний.
Родина Ільї та Гафії Трикурів з першого дня січня була чи не найщасливішою серед односельчан. Народився син-богатир, назвали Василем. Разом з Василем родина Трикурів виростила й виховала четверо дочок: Марію, Ганну, Соню та Ольгу.
Василь, закінчивши восьмирічку, пішов працювати їздовим до новоствореного колгоспу «Перше Травня». Працював і продовжував навчання у середній школі робітничої молоді, яку в народі називали «вечірня школа». Вже в цей час любов до спорту, не аби які фізичні здібності юнака проявлялись і домінували у хвилини дозвілля. Популярним, як і зараз, для молоді був футбол. Разом з друзями, братами Андрієм та Іваном Павлищами, Василем Старостою, за підтримки тодішнього голови колгоспу І.І.Капітана, організували молодь на створення футбольної команди «Колос». Це було і як розвага, і фізичне загартування, готуючись до служби у Збройних Силах, що було для чоловіків почесним. Згодом перейшов на нову роботу будівельником в Іршавську ПМК «Міжколгоспбуд». В той час транспортного сполучення з райцентром було обмаль. Довелось купити велосипед «Україна», який і вирішував щоденні транспортні проблеми. З 1967-1969 р.р. служив в лавах Радянської армії. Там отримав професію, окрім військової, електро-газозварювальника.
Демобілізувавшись, деякий час працював в Іршавській меблевій фабриці. З розвитком газифікації підприємств і приватних будинків району розширювалось і Іршавське газове господарство. Туди й перейшов на постійну роботу електро-газозварювальником Василь Ілліч Трикур. З того часу і по сьогодні він є одним з найкваліфікованіших робітників підприємства.
Відомо, що робота зварювальника не з легких, та для заняття спортом Василь Ілліч завжди знаходив вільну годину, що й було помічено тодішнім керівником районного відділу молоді і спорту А.А.Савком. Щоденна їзда велосипедом по району, а було й області – чи не найкраще тренування.
У районних, обласних змаганнях Василь Ілліч брав активну участь і часто перемагав у бігу на 100, 500 та 5000 метровій дистанції, киданні гранати та ядра. У футболі захищав ворота ФК «Колос» Ільниця, «Авангард» Іршава.
Та найбільш знаковою була перемога (перше місце чемпіона) на обласних змаганнях у велосипедних гонках на стокілометровій дистанції. На той час наявність спеціальних гоночних велосипедів у команди іршавчан не було. Довелось дистанцію Хуст-Міжгір’я-Хуст підкоряти на своєму перевіреному вже, улюбленому байку «Україна».

– У цьому веломарафоні тоді захищали честь району брат з сестрою Шестаки Іван та Соня з Ільниці, які також увійшли до складу призерів. – згадує Василь Ілліч.
Перемагав Василь і на дистанції Іршава-Сільце-Іршава, Кам’янське- Мукачово, Сільце-Хуст. Та це все вже в далекому минулому.
Зараз батько і дідик Василь Ілліч Трикур з бабусею Марією Іванівною Трикур (Митровцій) тішаться успіхами сім’ї дочки Наталії, яка працює вчителькою Ільницької ЗОШ І-ІІІ ст., онуків Мирославки та Андрійка. Мирославка з чоловіком Юрієм виховують правнуків Юрчика і Ромчика.
З великою скорботою згадує Василь Ілліч і про трагедію в їхній родині. Син Василь, зовсім молодим, загинув у автомобільній аварії. Радує онучка Іринка, дочка Василя та Тетяни, яка має, попри чарівну вроду, пречудовий голос. Вже із шкільних років брала активну участь у концертах-конкурсах району, області й України. Зараз навчається у столичній Академії естрадного та циркового мистецтв ім.Утьосова на факультеті естрадного співу. Радіємо за неї!
Хай щастить Вам і Вашій родині у здоров’ї, і у всіх благородних справах.
Василь Ловска

Ваш отзыв

Ваш коментар