Версія для друку Версія для друку

Від казки – до фентезі, Або спроба погляду в лабораторію творчості письменника

Цього автора знаю давно, ще зі шкільної лави, коли він, паралельно із чисельними інформаціями про шкільне життя, надсилав до газети також перші свої літературні проби.
Час летить, і тепер з усією упевненістю можна сказати, що для Василя Шкірі він пройшов недаремно: успішно закінчив Мукачівський сільськогосподарський технікум, де здобув спеціальність зоотехніка, попрацював за спеціальністю в загатянському колгоспі, відслужив у армії. Далі було навчання у Львові, де здобув спеціальність журналіста, і праця по сьогоднішній день у газеті «Нове життя». Тут він пройшов усі щаблі кар’єри і вже десять років очолює колектив районки.
На повний голос як письменник Василь Шкіря заявив про себе 1991 року книгою казок «Сльоза лелеки». Потім уже чи не щороку з-під пера тоді ще молодого автора книги посипалися, як із рога достатку, – «Як Осел вогонь сховав», «25 казочок для маленьких діточок», «Розбиті серця», «Три бажання», «Візок казок», «Король жебраків», «Майстер Нехай», «Чупакабра», «Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром» тощо.
Творчість Василя Шкірі належно оцінена не тільки читачем, що є головним для будь-якого автора, а й чисто професійними літературними вимірами. Він – лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Володимира Кобилянського, двічі лауреат обласної літературної премії імені Федора Потушняка, дипломант конкурсу «Книжкова толока-2014». А нещодавно, коли відзначалось 70-річчя обласної організації Національної спілки письменників України, його нагороджено найвищою нагородою краю – нагрудним знаком «За заслуги перед Закарпаттям».
Головним жанром письменника Василя Шкірі була і залишається казка. На перший погляд, це легкий жанр, бо доступний всім — дітям та дорослим. Але казка потребує максимальної досконалості, аби вона справді стала цікавою всім. У цьому і секрет, і труднощі жанру. Освоїти, осилити його – справжнє мистецтво, бо, власне, із казки, із міфів людство й започаткувало літературу ще за тих часів, коли не було писемності. У цьому й полягає інтрига.
В Шкіря взявся за той жанр, де досвід, а, отже, й конкуренція найдавніша і найвища. А там, де конкуренція, потрібна титанічна праця, пошуки, врешті, талант. Один колись хрестоматійний поет порівняв роботу над словом із роботою рудокопа. Відшліфоване, досконале в книзі дається ой як нелегко.
Василеві Шкірі це вдається, бо він змалку у своєму рідному Загатті увібрав у душу розповіді старших людей на сільських вечорницях про нечисту силу й інші різні страхіття. Ті вечорниці, котрі ще встиг затямити майбутній письменник у дитинстві, були для селян, образно кажучи, і книгою, і телевізором, і театром.
Як старший за В. Шкірю на цілий десяток літ, можу підтвердити це на власному досвіді. Коли черговий оповідач починав розповідати про життя у далеких горах вівчарів чи лісорубів, аж мурашки йшли по шкірі: вночі в колибу через щілини раптом проникали довжелезні пальці із гострими пазурами. Тільки вогонь, свячена сіль, хрест та молитва відвертали неминучу біду. Навіть злі свійські собаки в такі моменти замовкали. Замовкали й слухачі, а в жінок раптом падали з пальців веретена. Додому розходилися, запаливши лампаші, боязко вдивляючись у навколишню темряву. Будь-який рух чи звук насторожував, а уява малювала страшні картини. Був такий випадок. Двоє сусідів, що першими покинули вечорниці, раптом із криком-плачем повернулися, мало не зірвавши з петель вхідні двері. Ковтаючи слова, розповіли, що на них напало страшне чудовисько. Рушили проводжати їх всім миром. А пішак вів через толоку, де паслися стриножені коні. А їм, щоб переміститися, треба піднятися на задні ноги і стрибнути, як кенгуру. При цьому голова в коня піднімається на чотириметрову висоту. От вам і готове страшилище серед темної ночі. Страх має великі очі кажуть у народі.
Повір’я, прикмети, пригоди старанно вивчає і Василь Шкіря. Про це він і сам недавно зізнався на шпальтах редагованої ним газети («Нове життя» від 29 жовтня 2016 року «Чи треба вірити в прикмети»).
До речі, багато уваги дослідженням народних повір’їв приділяв Федір Потушняк. Написав він також напівфантастичне оповідання «Чоловік у зеленім капелюсі». Серед молодших дослідників народних вірувань виділяється професійний історик Володимир Продан із Лисичова. У його книзі «Вічний поклик» (Ужгород, «Мистецька лінія», 2005 р. ) знаходимо підрозділ «Діти-гуттури – нечиста сила чи атавізми воїнського клану берсерків».
Гуттури – це та сама нечиста сила, яку по той бік Карпат називають мольфарами. Авторові цього тексту пощастило поговорити із останнім мольфаром Іршавщини Іваном Гринюком із Приборжавського. Жив він відлюдником під вершиною Великий Клубук. Знав багато пісень, мелодій. Як казав він сам, приїжджав до нього і Михайло Машкін. На запитання, чи не він написав знамениту «Верховину», Іван Гринюк відповів: «Може, він і взяв штось із мої новти, айбо слова його. Я ни знаву по-українськи». Він стверджував, що міг викликати і зупинити бурю й град, але ніколи не шкодив людям.
З історії літератури відомо, що саме на народну творчість спиралися Микола Гоголь, Степан Руданський, Леся Українка. А як вміло, красиво й талановито інтерпретував гуцульський фольклор уродженець Придесянщини Михайло Коцюбинський у своїх «Тінях забутих предків». У наш час цим прийомом користується відомий закарпатський прозаїк Дмитро Кешеля. До речі, він – автор передмови до однієї з ранніх книжок Василя Шкірі. Й саме він напророчив Василю Васильовичу велике майбутнє.
Та все ж, ради справедливості, треба сказати, що найбільший вплив на всю творчість В. Шкірі мав великий учений і великий поет, лауреат республіканської премії імені Лесі Українки Степан Жупанин. Сам родом з Іршави, Степан Ілліч любив усіх своїх земляків, котрі тягнулися до творчості. Слідкував він і за В. Шкірею. Побачив його в Ужгороді, сам підійшов до нього. Говорили довго, щиро. А в кінці розмови Степан Ілліч порадив своєму юному колезі писати тільки казки. «Це у вас, Василю, виходить найкраще.»
З того часу вони тісно співпрацювали, дружили. Перед смертю С. Жупанин заповів, щоб саме В. Шкіря написав книгу про його життя і творчість. Останній виконав це побажання. Книга «Стежина. Про життя і творчість Степана Жупанина» вийшла друком 2007 року в Ужгороді.
Крім Д. Кешелі та С. Жупанина, у творчій біографії іршавського письменника важливе місце займають такі закарпатські майстри слова, як Іван Долгош, Василь Кухта, Василь Кохан, Василь Басараб, Петро Скунць. А Лідія Повх (родом з Іршавщини) написала найбільш розлоге дослідження творчості письменника, котре стало передмовою до книги «Майстер Нехай» («Карпати, 2008 р.).
Творчі пошуки Василя Шкірі тривають. Той, хто уважно слідкує за появою нових книг автора, помічає, що в його внутрішньому світогляді пройшла певна трансформація, котра проявляється в переході від казки до нового жанру, котрий нині прийнято називати фентезі. Це щось середнє між казкою і фантастикою. Реальне тут переплітається з ірреальним, що підсилює інтригу, заставляє читача не відкладати книгу, поки він не дійде до розв’язки. Саме до цього жанру можна віднести повісті «Забавні пригоди Андрійка Незгоди», «Про Василька, Марсіяну і НЛО», «Чупакабра», «Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром». А вперше потяг до цього жанру проявився у В. Шкірі ще у казці-повісті «Король жебраків», що появилася 2002 року в Іршаві.
– Це не зрада жанру, – каже сам Василь Шкіря, – а спроба його вдосконалити, осучаснити. – Для нинішнього молодого покоління традиційної казки вже замало. Діти тепер ростуть зовсім не так, як було років 50-60 тому. Зміни разючі. Письменник теж має встигати за ними.
Про популярність творчості Василя Шкірі свідчить те, що багато його казок інсценізовано. Піонером у цьому став режисер дитячого театру «Пролісок» Василь Філеш з Іршави. Здійснили постановки і в багатьох школах. Недавно В. Шкірю порадували постановкою уривку із його «Чупакабри» учні Луківської ЗОШ І-ІІ ступенів.
Тепер Василь Шкіря, як визнаний автор казок, хоче провести у районній бібліотеці напередодні Дня св. Миколая свято казки «У гостях у Василя Шкірі».
Михайло ЦІЦАК,
член Національної спілки
журналістів України

Ваш отзыв

Ваш коментар