Версія для друку Версія для друку

SIC TRANSIT GLORIA MUNDI Так минає мирська слава

«Ім’я заслуженого діяча мистецтв України Михайла Васильовича Машкіна добре пам’ятне і дороге багатьом закарпатцям старшого покоління».
«… Тінь твоїх мрій ще стоїть у вікні –
Чом твоя скрипка не грає мені?»
Ці дві цитати сусідять на сторінках збірника «Співоче серце Верховини відлунює в душі моїй» (Пісенна творчість М.В.Машкіна), виданого в другій половині 1990-их років і належать Василю Сможанику та перу широковідомого поета із Довгого Василя Кузана із його поеми «Крила за ґратами», присвяченої пам’яті М.Машкіна. Ще років двадцять тому цілковито доречно можна було стверджувати, що творчість закарпатського соловейка отримала друге дихання і вже не завечоріє ні над Боржавою, ні над Тисою, а сонячно сяятиме над Україною. Довге та Іршава щоосені впродовж кількох років приймали десятки творчих пісенних колективів, десятки виконавців-солістів як пісень самого Михайла Васильовича, так і закарпатських народних пісень у його обробці, а також українських народних пісень із усіх куточків нашої Батьківщини.
Немов осіння листова повінь, відгомоніли ті фестивалі. Прикро, але так би, мабуть, і ствердилися, чи стали пророчими вже згадані слова поета, якби не постать, без перебільшення, славетного продовжувача справи Михайла В. Машкіна – директора Довжанської дитячої школи мистецтв Івана І. Кертиса. Іван Ілліч спостеріг абсолютну відстороненість на теренах краю до ювілейної дати – 90-річчя від дня народження Михайла В. Машкіна. Проявивши ініціативу, поділився своїми міркуваннями про те, як по можливості, гідно вшанувати пам’ять Михайла Васильовича із сільським головою Віктором М. Симканичем. Вирішили винести цю проблему на розгляд виконкому сільської ради, де отримали цілковиту підтримку.
– Машкін мені – як няньо, – довірливо висловився Іван Ілліч. Цей статечний чоловік свою творчу біографію розпочинав під опікою автора «Верховино, мати моя» у знаменитому ансамблі Довжанського лісозаводу «Боржава». У 27-річному віці підняв диригентську паличку, вибиту підступною смертю із рук маестро, якому рукоплескали у найбільш знаменитих концертних залах України та Радянського Союзу у 1950-их – 1960-их роках. Скоро буде півстоліття, як ансамбль, заснований Машкіним і піднесений ним своєю творчістю на небачену до того висоту для сільського творчого колективу, незмінно носить звання народного.
Цими ювілейними днями сільська влада та громадськість перенесли меморіальну дошку Михайла Машкіна із застарілого, занедбаного і аварійного будинку на Будинок культури Довгого, де найщиріше і тепло звучав голос Михайла Васильовича.
А от із ким в унісон звучав неповторний голос Машкіна і з ким в одному ритмі із його серцем видавав «ПА», як найбільш давніх своїх партнерів по ансамблю, Іван Ілліч запросив на творчий ювілейний концерт, підготовлений викладачами дитячої школи мистецтв. Це – тріо із першого мистецького призову Довгого – Василь М. Гичка, Агнеса С. Логіта та Іван І. Панько. Із вуст Василя Михайловича, Агнеси Степанівни та Івана Івановича зринали слова спогадів і здавалося, що неповторний запал їх юності і молодості наповнював не тільки шкільну концертну залу, але й полонив серця теперішніх носіїв культурних надбань села та додавав їм снаги у виконанні музичних номерів. Спадкоємець неповторної і неперевершеної слави машкінського ансамблю народний жіночий хор «Боржава» (керівник Іван Кертис, диригент Марія Бажо) відкрив творчий вечір «Карпатською привітальною». Окрім сучасного репертуару, цей колектив незрадливо зберігає у своєму доробку найбільш відомі пісні зі спадщини Михайла В. Машкіна – «Вечір над Боржавою», «Тобі, вівчарю…», «Іду по гаю…», «На зеленій полонині» та «Вечір у Карпатах».
Заслужений працівник культури України, родовитий довжанин Юрій Ф. Глеба свого часу неначе рідний опікувався міжнародним пісенним фестивалем імені Михайла Машкіна. Його виступ перед культпрацівниками села офірував до їх сердець, до їх покликання і надалі оберігати глибоко народну у своїй основі творчу спадщину автора неофіційного гімну Срібної Землі.
Спогадами про батька поділилася донька Михайла Васильовича Ганна М. Магурська, яка прибула на творчий вечір батька разом зі своєю донькою Майєю В. Бобик на запрошення Івана І. Кертиса та Віктора М. Симканича.
Апофеозом ювілейного концерту стало неперевершене по своїй красі та емоційності виконання «Верховино, мати моя» солістом Олександром К. Голібом, яке не змогли не підтримати всі учасники урочистого дійства.
Саме оцей концерт та посильна участь у його матеріальному забезпеченні членів виконкому та місцевих підприємців Віталія І. Шрама, Владислава М. Романця, Івана І. Сивулі та Івана М. Маюрця дають надію на оптимістичний погляд на спадок у майбутньому Михайла В. Машкіна, який поетично оспівав у «Заспіві» Володимир Панченко:
Цвіла його тут юність степова,
Дніпрові хвилі кланялися нивам,
Вливала в серце течія грайлива
Якісь незвичні запашні слова.
Він їх збирав, як рідкісні квітки,
Він їх носив, щоб гори соколині
Зачарувала пісня «Верховина»,
Та не на день чи два, а на віки.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар