Версія для друку Версія для друку

Михайлові Машкіну виповнилося б 90! Над Верховиною зійшла його зоря…

Старше покоління іршавчан дотепер зберігає в пам’яті молоду, привітну, енергійну й усміхнену людину в капелюсі, кептарику і вишиванці із баяном у руках. То був поет і композитор Михайло Машкін. Він виступав не лише на сільській чи районній сценах, його піснями захоплювались в Ужгороді, Києві та Москві. Звучали вони також по радіо та на телебаченні. І це при тому, що за часів тоталітарного комуністичного режиму його ім’я замовчувалося, про нього вважали за краще не говорити. Та справжній талант не можна приховати, він, мов весняний підсніжник, пробивається крізь сніг до сонця. А пісня «Верховино, мати моя» стала своєрідним карпатським гімном.
Ось що мені розповіла свого часу донька Михайла Машкіна Ганна Магурська:
– Якось, перебуваючи в Прибалтиці, на свій день народження хотіла зробити друзям приємний подарунок – накрити святковий стіл. Коли чую по всесоюзному радіо «Маяк» передають пісні на замовлення. Диктор зачитує листа, в якому один із російських радіослухачів просить передати пісню, назву якої не пригадує. Проте добре йому припали до серця такі слова: «Верховино, мати моя, вся краса чудова твоя у мене на виду». Виявляється, він почув її, перебуваючи на Закарпатті. У фонотеці всесоюзного радіо була така пісня. Коли в ефірі прозвучала знаменита машкінська «Верховина», я заплакала – батька в живих уже не було, та його пісня була для мене найкращим подарунком на день народження.
Палким прихильником творчості Михайла Машкіна був його односільчанин, колишній начальник відділу культури і туризму РДА Юрій Глеба. Він ініціював проведення першого обласного фестивалю ім. М. Машкіна далекого 1992 року в с. Довге. (До речі, тут, у мальовничому селі, композитор провів найкращі роки свого життя, тут трагічно і завершився його короткий життєвий шлях).
Втім, пісня «Верховино, мати моя» нелегко пробивала собі дорогу до визнання. Ось як згадував про ті часи член Національної спілки письменників України Петро Угляренко, який знався з композитором особисто: «А почала вона, зоря Машкіна, сходити в дні декади білоруської культури й мистецтва в Україні. На Закарпаття тоді завітали голова Національної спілки письменників України Олесь Гончар і керівник письменницької організації Білорусії Петрусь Бровка. Гості приїхали в Іршаву, а з ними – легендарний партизанський командир Сидір Ковпак. Тоді ансамбль «Боржава» з нагоди приїзду таких гостей і дав концерт. Самовільно, можна сказати, без дозволу, поза програмою урочисто прозвучала «Верховино, мати моя». Сидір Артемович захоплено аплодував, а Олесь Гончар і Бровка щиросердечно обняли автора й міцно розцілували. Тоді й Закарпатський народний хор включив цю пісню до свого репертуару».
Народився М.В. Машкін 25 листопада 1926 року в с. Новоолександрівка Синельниківського району на Дніпрі (колишня Дніпропетровська область). У роки Другої світової війни за підпільну антифашистську роботу був ув’язнений гестапо. Смертну кару гестапівці замінили ув’язненням у таборах смерті Маутхаузен і Дахау. Після ув’язнення юнака направили на підземний військовий завод неподалік Відня. Та довго там не затримався – німецькі та австрійські антифашисти організували йому втечу і деякий час переховували на квартирі австрійської сім’ї. Згодом він все це опише в автобіографічній повісті «Вогонь у пітьмі». Справжні жахи довелося пережити в’язням фашистських катівень. Коли повість «Вогонь у пітьмі» появилася друком у Довжанській середній школі на початку 1969 року, по ній було проведено читацьку конференцію і одночасно зустріч із автором.
Михайло Васильович, звиклий уже до слави і шани, адже йому доводилося виступати з великим успіхом у кращих концертних залах Москви і Києва, зарубіжних країн, дуже хвилювався перед цією зустріччю. Досі зберігається в пам’яті його виступ-сповідь перед учителями та учнями.
Дехто може подумати, що для Машкіна, крім пісенних, треба було ще й літературні лаври. Це зовсім не так. Не тому я писав цю книгу 20 років, а потім ще три роки потратив зусиль на її видання, а тому, що й досі чую голоси тих, які залишилися тільки в пам’яті: «Ти молодий, якщо виживеш, дай знати всьому світу, як ми жили і як помирали». Хіба я міг не виконати цього заповіту? Тим, із ким лягав увечері живими, а вранці прокидався з трупами.»
Після війни М. Машкін служив в армії у нас на Закарпатті. Певне, тоді й полюбив наш край, бо залишився тут назавжди. Довге припало йому до душі. Одразу запримітив, що тут люблять народну пісню. Тому, щоб створити ансамбль пісні і танцю «Боржава», багато організаційних зусиль було непотрібно. Бажаючих виступати в ньому виявилось багато. Його відразу підтримав і палкий любитель народної пісні, директор Довжанського ДОКу Масинець.
А Михайло Машкін починає збирати й записувати старовинні пісні, обробляє їх, і згодом вони входять у репертуар ансамблю. Репетиції, як згадували сучасники, завжди проходили цікаво, бо там народжувалися нові пісні і танці, формувалися обличчя нового художнього колективу.
Поєднуючи в собі талант композитора і поета, М. Машкін створює такі популярні ліричні пісні, як-от: «Вечір над Боржавою», «Тобі, вівчарю», «Пісня про лісника», «Понад плаєм, плаєм», «Гуцульська застільна», «Верховино, Верховино», «Ой ви, гори, рідні гори», «Ранок у Карпатах» та ін.
Популярність М. Машкіна у ті часи була надзвичайно великою. Його портрети та статті про нього з’являлися на обкладинках і сторінках газет та журналів, його пісні можна було почути чи не в кожній верховинській оселі.
Пісні Михайла Машкіна живуть дотепер. Їх співають колективи художньої самодіяльності й окремі виконавці. Серед них – народні артисти України Іван Попович, Степан Гіга, Петро Матій, заслужений працівник культури України Василь Гичка та багато-багато інших.
Як на ті часи, заслуги М.В. Машкіна були належно оцінені. Йому 1960 року було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України. Він повсякчас відчував до себе всенародну любов і повагу.
Жаль тільки, що скоро обірвалося його життя…Залишилися тільки його пісні, які нагадують про відомого митця. Михайло Машкін – воістину не тільки гордість Закарпаття, а й всієї України. Його пісні дотепер прославляють милу Верховину й рідний край.
Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар