Якось непомітно для іршавського істеблішменту проминула доволі значима дата – цими днями минув рік від проведених місцевих виборів і набуття повноважень оновленого депутатського корпусу. Формування виконкомів та, що визначально, нових-старих набуття повноважень сільськими головами. Із двадцяти шести територіальних громад Іршавського району чотирнадцять так або інакше зробили ставку на нові обличчя. Редакція мала задум провести певний соціологічний зріз через анкету, своєрідний колективний портрет нашого корпусу лідерів. Через об’єктивні причини намічене не вдалося реалізувати, і, щоб праця не стала напрасною, вирішили дещо перефразувати запитання анкети та взяти інтерв’ю у сільського голови. Вибір випав на Довжанського – Віктора Михайловича Симканича.
– Що спонукало Вас балотуватися на посаду сільського голови?
– Я був депутатом сільської ради попереднього скликання. Така ідея виникла у колег-депутатів, які почали агітувати мене, оскільки я вже мав деякий досвід управлінської роботи в державних підприємствах і установах. Хоча, я до останнього скептично сприймав таку пропозицію.
– Вас не надто турбувало те, що в разі перемоги, а так і сталося, строк повноважень тепер обраних лідерів місцевих територіальних громад обмежуватиметься всього-на-всього двома роками?
– Тим цікавіше, що на такий короткий термін. Це, свого роду, спринтерська дистанція, де за короткий термін є можливість показати свою ефективність, особливо в умовах обмежених фінансових ресурсів.
Тому в перший рік було зроблено ставку на аналіз стану справ у господарстві та проведення заходів із благоустрою, ліквідації стихійних сміттєзвалищ на території населеного пункту, поява яких стала наслідком не заключення громадянами договорів на централізований вивіз ТПВ. У зв’язку з цим, було розпочато масову роз’яснювальну роботу серед населення, що дало позитивний результат.
Вимушений стверджувати доволі прикрий факт – за останні двадцять п’ять років населення навчилося і звикло інертно сприймати владу. Містобудівну документацію майже не виготовляли. Хто що хоче, те і зводить, проблеми із водовідведенням, маса хаотичної забудови, навіть пам’ятник історії, унікальну родзинку – Довжанський замок графів Телекі «обліпили» комерційними точками.
– Що вдалося Вам зробити за цей короткий відрізок часу?
– Спільно з депутатським корпусом, нам вдалося провести освітлення на шести вулицях. Також розроблено проектно-кошторисну документацію на капітальний ремонт п’яти комунальних вулиць із асфальтовим покриттям, які планується реалізувати вже в 2017 році.
На початку цього року, під час проведення виїзного прийому громадян головою Іршавської РДА О.Горіним, нами було відвідано туристичну родзинку Іршавщини – санаторій «Боржава», привабливість якого псує розташоване навпроти стихійне сміттєзвалище. Керівником району була підтримана ініціатива щодо рекультивації даного сміттєзвалища.
В контексті туристичної привабливості краю, дуже гостро стоїть питання стану доріг, які знаходяться на балансі Служби автомобільних доріг Закарпатської області. З метою вирішення цього питання недавно до нашої громади навідався голова ОДА Геннадій Москаль. Під час зустрічі з громадою, було досягнуто домовленостей щодо капітального ремонту найбільш проблемної ділянки автошляху Свалява-Довге-Липча у наступному році. Відповідна проектно-кошторисна документація в процесі розробки і буде профінансована з сільського бюджету.
З позитивного варто відзначити початок роботи державного реєстратора речових прав на нерухоме майно при виконкомі сільської ради, послугами якого можуть скористатися не тільки наші односельчани, а й жителі навколишніх сіл.
Загалом, як у мене, так і в депутатів ініціатив багато, та без підтримки районного, обласного чи державного бюджетів реалізувати задумане вкрай складно.
– Ви, Вікторе Михайловичу, змінили свою думку після року роботи щодо можливостей голови територіальної громади у нових суспільно-політичних, соціальних і економічно-фінансових умовах? Якщо так, то в яку сторону?
– З позиції сільського голови ситуація виглядає дещо інакше, ніж з позиції сільського депутата. Як я вже зазначав, фінансові можливості вкрай обмежені, а вимоги і очікування жителів – максимальні. І за все в селі несе відповідальність голова, фактично не маючи в прямому підпорядкуванні жодного закладу чи установи, що виглядає дещо комічно під лозунгами проведення децентралізації.
– Наскільки Вас і територіальну громаду влаштовує діяльність депутатів районної та обласної рад?
Посміхається.
– Таких у нас майже нема. Якщо серйозно, то через нову виборчу систему такий великий і складний у багатьох вимірах населений пункт як Довге – має тільки одного депутата у районному представницькому органі влади. А наш Верховинський край, в якому проживає чверть населення району, представлений аж чотирма депутатами, а в обласній раді – жодного.
Тут навіть не розглядається питання про елементарний захист інтересів тієї або іншої громади, не ведучи мову вже про цивілізований процес лобіювання, просування тих проектів, у яких зацікавлена громада того чи іншого села в силу своєї специфіки.
Це ще раз вкотре підтверджує той не надто приємний факт, що ми не представлені в органах влади середнього рівня, не говорячи вже про вищі її ешелони людьми, які могли б тримати руку на пульсі життя представницьких органів.
– Місцеве самоврядування, на Вашу думку, потребує все-таки реформування?
– Безумовно, місцеве самоврядування потребує змін як у питаннях адміністративного устрою, так і в питаннях децентралізації повноважень. Ця тема неодноразово обговорювалася під час зустрічей серед колег. Всі ми уважно слідкуємо за позитивними змінами, що відбуваються в об’єднаних громадах.
– У Вас є порозуміння із депутатським корпусом?
– У нашої сільської ради депутатський склад оновився фактично на сімдесят відсотків. Думаю, що в умовах, що склалися, ми не маємо іншого виходу, як конструктивно співпрацювати для вирішення питань в інтересах громади.
Михайло ІСАК.
