Версія для друку Версія для друку

Все добре приймай, а зла уникай

Романець Аніта Володимирівна – народилася 11 вересня 2001 року, в селі Великий Раковець.
Батьки: Романець Володимир Іванович та Романець Наталія Михайлівна.
Навчання: закінчила Великораковецьку ЗОШ I-II ступенів. Зараз навчається у Великораковецькій ЗОШ I-III ступенів у 10 класі. У майбутньому мріє стати журналістом.

У лісі жила відьма. Вона була стара й давно не бачила жодної живої душі. Жила сама та нікого не запрошувала в гості.
Одного разу лісом пробігала дівчинка та побачила будинок. Підійшовши ближче, прочитала надпис: «Не стукай, а то з’їм!». Але дівчинка була смілива і постукала в двері.
Відьма відчинила двері і побачила дівчинку, яка посміхалася до неї. Остання привіталася і шмигнула до хати. А підступна відьма подумала: «Яка вона смілива! Цікаво, що ще в ній є корисного…»
Розмовляючи, відьма питає у дівчинки:
– Де ти живеш, люба моя?
– Он там, за річкою, стежкою.
– А як вас звати?
– Називай мене тіткою.
– Гаразд, – сказала дівчинка.
– А мене Марічка. Моя мама завжди казала: «Добре ім’я – найкраще багатство». Тому, я думаю, що якщо людина добра, то й ім’я в неї добре. А ще, мама казала, що наймення – це ніби доповнення її душі, –радісно відповіла Марічка.
Відьма промовчала, але в її голові уже визрівав план.
Ввечері дівчинка відправилась додому. Заблукавши, не змогла знайти зворотню дорогу, і ніби якісь чари відводили її до відьминого дому. Знесилена, Марічка знову постукала в двері, зайшла і повалилася на ліжко. Вранці вона почала шукати стежку і не могла її знайти…
Минуло декілька років. Дівчинка підросла. Проживши цей час із відьмою, уже не залишилася тією самою доброю і світлою дитиною. Як кажуть: «3 ким поведешся, від того і наберешся».
Пройшов час, відьма захворіла, чари її слабнуть, і захист, який вона поставила декілька років тому, зник. Одного разу, під час прогулянки, дівчинка побачила знайому їй стежку, придивилася і здогадалася, що цей путівець – до її дому. Зраділа і побігла до відьми розповісти про своє щастя.
– Тітко, тітко! – гукала дівчинка. – Я знайшла стежку!
– Яку стежку? – зі злістю спитала відьма, дивлячись на щасливу дитину.
– Ту саму, що веде додому!
– Ні! То не та стежка! Скільки ти її шукала і не знаходила, це не вона!
Дівчинка з розпачу розплакалася і вибігла з хати. Бігла, бігла і зупинилася біля стежки:
« Ох, чому я тепер тебе знайшла, чому не раніше? Не можу піти я від тітки, вона нездужає, їй погано». Після цих сумних думок, Марічка ще сильніше заридала. Аж раптом, їй у голову прийшла думка: «Чому саме тепер вона знайшлася? Я бувала тут не раз, а її не бачила.» І ніби крізь сон провалилась. Вона здогадалася, що це відьма наклала на неї чари. Зі злості встала і пішла стежкою додому.
Прийшовши в своє село, Марічка згадала все прожите в ньому. Своїх батьків, друзів, родину. В ту мить по вулиці йшла жінка і каже:
– Люба моя, ти щось шукаєш?
– Ні, тітонько.
– Ти живеш тут? – запитала жінка в Марічки, все пильніше до неї придивляючись.
– Я жила тут, але уже декілька років не могла знайти дороги додому. Через відьму, що живе між горами, – сумно відповіла дівчинка.
– Ох, дитино моя, мені дуже шкода. Недаремно ж люди кажуть: «Все добре приймай, а зла уникай» – і пішла своєю дорогою.
Після цих слів дівчинка завжди думала, як їй поводитися з людьми, боявшись, знову потрапити в погані руки.
Аніта Романець,
учениця 10 класу Великораковецької ЗОШ І-ІІІ ст.

Ваш отзыв

Ваш коментар