Версія для друку Версія для друку

Він жив своєю роботою

Головний лікар Іршавського району, заслужений лікар України Станіслав Спиридонович Голопатюк був чи найбільш значущою постаттю в 50-80 роках минулого століття на Іршавщині. Тридцять років свого трудового життя віддав організації та зміцненню охорони здоров’я в районі. Тільки з його приходом як хірурга в 1951 році в Іршаву та його дружини акушера-гінеколога Ніни Леонідівни, вперше почалися оперативні втручання при лікуванні.
Згідно наказу №120 Закарпатського обласного відділу охорони здоров’я від 25 червня 1951 року, Станіслав Спиридонович призначений головним лікарем Іршавської окружної, а згодом районної лікарні з дозволом 0.5 ставки хірурга. З тих пір і до останніх днів свого життя він очолював охорону здоров’я Іршавського району.
Народився С.С. Голопатюк 2 листопада 1921 року в селі Ненадиха Тетіївського району Київської області. Батько працював сільським ковалем, мати – колгоспниця.
7 листопада 1941 р. червоноармієць Голопатюк – учасник історичного параду на Красній площі. Після розгрому німців під Москвою полк, в якому він служив, брав участь у визволенні Смоленська, Орші, Вільнюса, Каунаса. Закінчив війну в м. Кенігсберзі (нині Калінінград) командиром бойового взводу артилерійської дивізії 3-го Білоруського фронту.
Після демобілізації вступив у Київський стоматологічний інститут. Він закінчив вуз у 1950 році. Цього ж року Станіслав Спиридонович був направлений на роботу в м. Тячів стоматологом, хоч стоматологію не любив. Хотів бути хірургом. Тодішній завідуючий кафедрою хірургії медфакультету Ужгородського державного університету Аркадій Григорович Караванов запросив Станіслава Спиридоновича на курси спеціалізації по хірургії в обласну лікарню. Закінчивши курси з відмінною оцінкою, був призначений головним лікарем Іршавської райлікарні і районним хірургом. З перших днів своєї роботи Станіслав Спиридонович організовує операційний блок і одночасно добудовує основний корпус лікарні. Окремо, в будинку єврейської молитовні, відкрито пологове відділення на 10 ліжок: дитяча палата для новонароджених, гінекологічне відділення на п’ять ліжок. Через дорогу було відкрито інфекційне відділення. Лікарня нараховувала вже 75 ліжок.
Станіслав Спиридонович працював дуже багато. Тільки за період з липня 1951-ого і за весь 1952 рік було проведено 257 операцій, із них – сім акушерсько-гінекологічних. Крім того, він голова призовної комісії, ЛКК, ВТЕК. Та ще адміністративна робота, прийом хворих та відвідувачів, різні зібрання в лікарні та в районних партійних і державних органах.
Матеріальна база лікарні була на низькому рівні. На перших порах вона мала одну підводу. А згодом райлікарні виділили велосипед, на якому Станіслав Спиридонович їздив по селах організовувати відкриття дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів. В середині п’ятдесятих років у район почали прибувати на роботу лікарі. Медичне обслуговування покращувалося. На кінець п’ятдесятих і початок шістдесятих років минулого століття в селах були відкриті дільничні лікарні та фельдшерсько-акушерські пункти. На кожній дільниці працювали лікарі.
За час керівництва Станіслава Спиридоновича, в районі створені хірургічна, терапевтична, онкологічна, дермато-венерична, стоматологічна, акушерсько-гінекологічна та інші служби, які очолювали кваліфіковані спеціалісти. Покращилася матеріальна база. Збудовано дитяче відділення, а згодом – хірургічне, в якому було відкрито травматологічне на 10 ліжок, урологічне – 5, ЛОР – 5, офтальмологічне – 5, гінекологічне – 10. Районна лікарня отримала автомобіль швидкої допомоги, легкові і вантажні автомобілі.
Станіслав Спиридонович докладав багато зусиль для того, щоб охорона здоров’я була однією з кращих в області.
Якщо до радянської влади в районі було кілька приватних лікарів, до тридцяти повивальних бабусь, дві аптеки в Іршаві і Довгому, то на кінець шістдесятих років у районі працювала районна лікарня на 250 ліжок, вісім дільничних лікарень на 150 ліжок, фельдшерсько-акушерських пунктів – 37, протитуберкульозний диспансер на 100 ліжок. Лікарняний фонд становив 500 ліжок. У районі побудовано Довжанську, Доробратівську, Ільницьку, Кушницьку дільничні лікарні, а в 1972 році відкрито районну поліклініку.
В медичних закладах працювало понад 1400 чоловік медперсоналу, в тому числі 140 лікарів, 536 фельдшерів, акушерів, медичних сестер, лаборантів, санітарок та інших працівників, які були б зайняті в сфері охорони здоров’я.
Майже неповні тридцять років очолював охорону здоров’я на Іршавщині Станіслав Спиридонович. Він був одним із кращих організаторів і керівників районної медицини в області. Щороку бував у кожному населеному пункті району. Переживав, щоб у віддалених гірських селах медичні заклади були забезпечені ліками пр и наданні першої допомоги, паливом на зиму, і звичайно, щоб лікувально-профілактична робота була на належному рівні. Головний лікар району піднімав питання перед партійно-державними органами про ремонт доріг до віддалених гірських сіл, щоб у будь-яку негоду можна госпіталізувати хворих з невідкладною допомогою.
Його життя було віддане роботі. Іршавська районна лікарня стала базою передового досвіду на обласному рівні. Тут проходили виробничу практику студенти медичних ВУЗів Ужгорода та Івано-Франківська.
Станіслав Спиридонович знав кожного медичного працівника, на що він здатний, високо цінував добросовісних людей, відданих роботі. Допомагав їм. А медиків, які працювали в гірських селах, порівнював із бійцями передової лінії фронту. З великим задоволенням підписував накази про нагороди, заохочення, подяки. А коли йому доводилося підписувати накази про адміністративні стягнення або звільнення з роботи, то для нього це було надзвичайною подією. Ніяк не міг заспокоїтись довгий час.
Станіслав Спиридонович дуже любив музику. Вмів грати на скрипці, гітарі, мандоліні, балалайці. Коли вже сини трохи підросли, то в них уже був сімейний струнний ансамбль. З його ініціативи в райлікарні працював хор, а згодом – ансамбль Сестричка”.
Ніна Леонідівна, його вірна дружина, згадувала, що Станіслав Спиридонович був чудовим чоловіком і татом. Коли сини підросли, мріяв, щоб старший син став кандидатом медичних наук, а молодший Леонід – полковником або генералом, що і збулося.
Станіслав Спиридонович і його дружина, Ніна Леонідівна, користувалися великим авторитетом серед колективу медичних працівників і населення району.
Як згадувала Ніна Леонідівна, вони вдвох оперували дівчину з Мідяниці, яка була на грані смерті, і якій дивом вдалося повернути життя. На Різдво батьки дівчини запросили їх у гості. Коли вони заїжджали в село, то жителі радо зустрічали їх, стоячи по обидва боки вулиці зі знятими шапками.
С.С. Голопатюк був депутатом районної ради, членом райкому партії, а згодом – головою районної ради ветеранів. Слово його завжди було вагомим. Він став першим лікарем в Іршавському районі, якому Президією Верховної Ради Української РСР від 24 червня 1965 року присвоєно звання – Заслуженого лікаря України.
Станіслав Спиридонович нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ст., Знак пошани та Трудового Червоного прапора, а також багатьма медалями як «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Москви», за взяття Кенігсберга та інші.
Та здоров’я його було підірвано. На п’ятдесят восьмому році життя Станіслав Спиридонович Голопатюк пішов із життя. Похований в с. П’ятигори Київської області – згідно його заповіту.

Михайло ЛОМАГА.

Ваш отзыв

Ваш коментар