Версія для друку Версія для друку

Василь Ізай: «Я йду в АТО не вбивати, а захищати рідну Вітчизну»

Наша розмова із Василем Ізаєм із Броду відбулася за півгодини до відправки в зону АТО.
– Я зголосився добровільно, — каже Василь Михайлович. Служитиму по контракту у 128-ій гірсько-піхотній бригаді. Ця військова частина дислокована на Закарпатті, тому там багато наших земляків.
В. Ізай вже брав участь в антитерористичній операції восени минулого року. Ніколи не зітруться в його пам’яті бої за Дебальцеве. Це місто з великим залізничним вузлом, яке лежить на автошляху міжнародного значення, що поєднує Луганськ з Донецьком. З усіх боків в одному із найбільших зіткнень взяли участь тисячі бійців, сотні одиниць техніки й важкої артилерії. Слава Богу, залишився живим і здоровим.
– Що спонукає Вас знову братися за зброю? – питаю у В. Ізая.
– Я цю війну не починав, але я її закінчу, — розповідає далі В. Ізай. – Не можу байдуже сидіти вдома, коли мої друзі із зброєю в руках залишаються в гарячій точці на Сході України. Я йду в АТО не вбивати, а захищати рідну Вітчизну.
Вдома Василь Михайлович залишив дружину і трьох синів – Михайла, Іванка і Василька. Вони – перші помічники матері.
– Хлопці дуже слухняні, — продовжує В. Ізай. – На них у всьому можна покластися. Не підведуть.
– А як ставляться до того, що ви йдете на військову службу?
– Безумовно, що позитивно. Вітчизна – в небезпеці. Вони горді за те, що я йду захищати її рубежі. Над нашими головами повинне бути мирне небо.
Проводжати В. Ізая в зону АТО прийшли його бойові побратими Михайло Боднар, Микола Вовканич, Володимир Кирик, Дмитро Березнай, Віктор Ільницький, Степан Матішинець та односільчанин – голова районної ради ветеранів України Петро Король й автор цих рядків, який і зробив фото напам’ять.
Дай, Боже, щоб чимскоріше закінчилися воєнні дії на Сході країни, а Василь Ізай повернувся у рідні батьківські місця живим і здоровим.
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар