Версія для друку Версія для друку

Про наболіле

Живемо у вік інтернету, в часи високорозвинутої техніки. Не перестаєш дивуватися, коли бачиш, що дворічне дитя користується планшетом або ноутбуком, вміє відшукати те, що йому подобається, та обливається серце кров’ю у літньої людини, коли бачить, яка низька духовність у сучасної молоді.
У школі вчимося, ніби і до церкви ходимо, але хочеться запитати: «Для чого, що це нам дає?». Напрошується відповідь: «Марна трата часу, бо нічого, а надто для нашої духовності, ми не отримуємо».
За прикладом не треба далеко йти. Варто лише проїхатися у громадському транспорті. Молодь сидить, а літні люди стоять, а про жінок годі й говорити. Жінки стоять, а «джентльмени» зручно вмощуються у кріслах, з навушниками у вухах, слухають музику, дивлячись у вікно. Добре, якщо вони мовчать, бо мова молодиків так пересипана «масними» слівцями, що порядній людині соромно від того, що їй доводиться все це чути. Якби учитель у школі запропонував від трьох слів утворити однокореневі слова, які мають належати до різних частин мови, то вони не зрозуміли б, чого учитель від них хоче, зате від трьох брутальних слів, без роздумів, вони утворюють безліч словосполучень, від яких вуха в’януть.
Та чого дивуватися, коли сидить молода матуся в автобусі, а поряд з нею її дитина-школяр, а літні люди стоять. Шкода, що забулися давні прислів’я: «Гріх від Бога і сором від людей», «До людей стався так, як би ти хотів, щоб до тебе ставилися інші». А друга, головна, Божа заповідь: «Люби ближнього, як самого себе», сприймається, як любов до родичів. А біблійне поняття «ближній» – це зовсім чужа для тебе людина.
Соромно за земляків-закарпатців. Нам би повчитися у наших сусідів, у львів’ян. Кому доводилося побувати на Львівщині, той не міг не помітити, що там люди інтелігентні від природи. Ти не побачиш у громадському транспорті, щоб молодь сиділа, а літні люди стояли, та навіть молодим жінкам і дівчатам чоловіки уступають місце.
Прикро дивитися, коли в автобус заходить вагітна жінка, ніхто і вусом не поведе. Літня людина скоріш уступить місце, ніж молодь. Хоч би звернули увагу на те, що у нас дороги страшні. На вибоїнах автобус підстрибує, а не дай Бог, водій загальмує зненацька, то страшно й подумати, що може трапитися із вагітною, що стоїть у салоні автобуса.
А ще уявіть собі таку ситуацію. На зупинці біля Дубрівського монастиря стоїть сивочола бабуся, а повз неї проїжджають автомобілі та автобуси.
У свято, до Дня Державного Прапора України повз літню жінку проїхав автобус, який курсує до її села, але водій, пан Іван, спокійно проминув її, не задумуючись над тим, що вона вже понад годину стоїть на зупинці. Може він її не впізнав? Цього не може бути, бо він уже давно їздить цим маршрутом. Так поступив він не вперше, бо для нього бензин, який витратить щоб загальмувати і підібрати бабусю, дорожчий за людяність, за любов до ближнього. «Бог йому суддя» – говорить народ. Таких водіїв у нас немало. Хочеться нагадати їм прислів’я: «Ніщо не дається нам так дешево і не коштує так дорого, як людяність і ввічливість». Дай Бог кожному дожити до глибокої старості, щоб відчути каяття за помилки молодості.

Поліна ЛЯХ,
голова ветеранів праці
с. М. Раковець.

Ваш отзыв

Ваш коментар