Версія для друку Версія для друку

… ПЛАТИТИ МЕНІ МАЄТЕ НЕ СРІБЛОМ-ЗЛОТОМ, А ТАКИМИ ПОЧУТТЯМИ ДО МЕНЕ У ВАШИХ СЕРЦЯХ

при читанні цієї книжки, які я мав до вас, коли цю книжку писав…
– Із Станинцем просто і складно. Почалося все з Нового року. Коли ми, знаючи про ювілей,обмірковували, планували як його відзначити. В результаті чисельних дискусій вирішили відкласти все на жовтень. Тоді, як нам видавалося на той час, буде краще для всіх і легше. В останні дні відпустки мені наснилося, що я розмовляю зі Станинцем. Розмова відбувалася у яблуневому саду на Городищі. Його голос звучав десь поза кадром спокійно і впевнено, так, наче він готувався до цього інтерв’ю, – такими словами директора Нижньоболотнянської ЗОШ І-ІІ ступенів Наталії Половка розпочалося офіційне відзначення 110-ої річниці із дня народження письменника Юрія Станинця.
… До того тихий дівочий голос минулорічної випускниці школи Олександри Данилаш озвучував поезію у прозі Юрія Станинця «В осінньому саду». Справа від юної декламаторки йонатанки з рясним урожаєм щоразу немов «метроном» пам’яті глухо падали на траву…
Коли вже мовиться про молодих, чиї душі пройнялися творчістю Юрія Станинця, то варто по-особливому зауважити буктрейлер Марини Куруц. Теперішня студентка одного із Львівських училищ, у недалекому минулому учениця місцевої школи, зуміла технологічно осучаснити прозу свого далекого в історичному часі земляка, чий письменницький талант не вписався у сувору, а інколи навіть злу і жорстоку епоху радянського періоду. Його соціально-побутові романи і повісті стануть актуалізовані ще завдяки неперевершеній стилістиці, колориту, мозаїці міжнаціональних взаємин, гармонійно і міцно вплетених у соціальні розшарування закарпатського села першої половини ХХ століття. Пориви мудрої та водночас залюблено-романтичної душі наша юна сучасниця зуміла надзвичайно повно передати у «цифрі».
Так само через комп’ютерну графіку доносить до дитячого та юного читача об’ємну, інколи через розлогі описи, але глибоко занурену у народну сутність – творчість Юрія Станинця бібліотекар Світлана Іванівна Кормош, яка за допомогою ПК та мультипроектора довела до учасників урочистостей своєрідне, нехай і не надто широке інтерв’ю із Юрієм Івановичем, зате оригінально подане. Цей складний літературно-публіцистичний жанр став інструментом, за допомогою якого просто і стисло передав читачеві ХХІ-го століття морально-етичні погляди митця, священика, патріота, закарпатця, людини, чиї чесноти, глибока віра в Господа нашого Ісуса Христа і всеосяжна любов перевірені і випробувані часом.
Всяка робота рано чи пізно винагороджується. У дарунок від Ужгородського видавництва «Ґражда» подружжя – Іван Михайлович та Наталія Йосипівна Ребрик піднесли об’ємну коробку добірної закарпатської літератури, плеяда авторів прийшла у читацький світ, в тому числі і завдяки цим людям та їх подвижницькій праці.
Іван Михайлович згадав ті непрості часи, коли вони, із радянського мороку забуття письменника, виринали із його книжкою на початку 1990-тих. Пізно ввечері приїхали тоді із дружиною в Горонду, привезли Юрієві Станинцю сигнальний примірник «Юри Чорного». У цій розповіді видавця в буквальному сенсі вражає та прірва, що розділяла бідні матеріально-побутові умови, в яких перебувало це старе подружжя, кричущі навіть для тогочасного загального зубожіння, та їх високий побожний дух і віру.Іван Ребрик наводить красномовний приклад стосовно ставлення Юрія Івановича до прийняття його у члени Національної спілки письменників України, яка на той час все ще сповнена була тим зрадянщеним духом, що трунком попелив будь-яку живу творчість:
– Знаєш, мене це не гріє, це їм уже більше потрібно, аніж мені, – такою була відповідь Ребрику від Станинця, коли вони обидва підняли болючу тему.
Але драматичність долі Станиця принагідно виглядає навіть благополучною у творчому плані у порівнянні із деякими – його сучасників та соратників по літературній творчості. По-трагічному склалася творча доля і спадщина феноменального поета, представника цієї ж генерації закарпатських майстрів красного письменства Івана Колоса (Івана Васильовича Кошана) із Шандрова, який помер у невідомості та в самотності у містечку під Прагою і чиї архіви та маєтності розпродала місцева комунальна служба.
Виступ Наталії Йосипівни Ребрик був щемливо ліричним, але в ньому головною ноткою прозвучала щиросердечна подяка землякам Юрія Станинця не тільки за збережену пам’ять, але й за любов, із якою вони бережуть його спадщину, все, що пов’язане із іменем Юрія Івановича.
На вшануванні 110-річчя народження письменника було сказано, що його творчість пахне яблуками і коли Наталія Ребрик, завершуючи свій короткий виступ-есей, попросила дозволу підняти із імпровізованого саду на сцені дві-три йонатанки, подумалося, що в їх із Івана Михайловича руках ці соковиті плоди райського дерева не те, що символізують, а є живим унаочненням «Червоної йонотаночки», «Сусідів», «Юри Чорного», «Бабиної осені», «В осінньому саду» та інших.

Знаєте. Станинець живе і понині. Відбувається це абсолютно дивним чином. Справа навіть не в тому факті, що урочистості намічалися на більш пізню осінню пору, а пройшли саме в день його народження та ще й у понеділок, зовсім-таки не принагідний для такого відзначення день. Підтвердила цю, вже аж заяложену для подібних випадків думку, завідувачка літературним музеєм коли вже у приватній розмові розповіла, як вони з дітьми виконують старі, любимі ще Станинцем колядки, а зібрані гроші вкладають у музейні стенди, артефакти.
Ця конференція не носила надто аж такого офіційного характеру, мала в суті своїй більше емоційну чуттєву основу. Це був справді цьогорічний такий заробіток Юрія Станинця у своїх земляків та й родичів так само. Серед виступаючих були і 83-річна племінниця Єлизавета Керечанин і молодий священик о.Теодор Станинець.
Настоятель Нижньоболотнянського Свято-Михайлівського греко-католицького храму о.Іван Костак. не лише виступив на урочистому відзначенні 110-ої річниці та зазначив три місії Юрія Станинця: священицьку, творчу і гідність та жертовність українського патріота. А вижити в умовах доносительства та переслідування на греко-католицьку церкву зумів завдяки двом своїм якостям – хитрому розуму і високому інтелекту. Отець Іван відслужив у храмі панахиду за подружжям Юрієм і Маргаритою Станинцями та на їх могилі на сільському кладовищі.
Репортажний виклад матеріалу все-таки є дещо відмінним від перебігу самої події, та попри стислість газетної площі будь-що і неодмінно слід згадати виступ вокального ансамблю вчителів школи, який буквально за годину до початку дійства охрестили «Сусідоньками». У їх виконанні живо зазвучали пісні «Сіло потя на черешню…», «І ти млинарь, і я млинарь…», та «Ти п’єш , і я пила…», з якими виріс Станинець, з якими святкував, які вписав у історію української літератури через героїв своїх творів.

… У шкільній Шевченківській світлиці накрито скромне застілля. Поміж начинкою, штруглями, фанками і пончиками у глибоких піалах варення – світле і темне. Отак і це свято, подумалося, залишається на білій скатертині історичного полотна. Єдиною із офіційних осіб була представник від відділу освіти райдержадміністрації Ганна Остолош, чий виступ беззаперечно, вражаючий і душевний, просто-напросто не може заступити собою відсутність всіх тих, кому по статусу і державному обов’язку належало б як мінімум бути присутнім. Патріоти, бо не виростають на високопарних словах, проголошених із трибун та з нагоди, вони живляться соками літературного поту таких як Юрій Станинець. І з цим нічого не вдієш. То ж годилося б хоча б час від часу заглядати в Календар пам’ятних і знаменних дат, та відзначення деяких із них включати в розпорядження.
Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар