Версія для друку Версія для друку

НАВІЩО ТАК БАГАТО ТИ ДАВ…

День працівника освіти – свято вчителів, тих, кому довірила держава вчити її дітей. А вчителів в Іршавському районі, на сьогодні, біля трьох тисяч, вони навчають 12937 дітей, із яких 5642 учні 1 – 4 класів, 1349 – учні – першокласники.
Звичайно, час тепер далеко не святковий. І може саме тому вчителям особливо потрібні свята. Для душевної рівноваги. Для збереження оптимізму. Для того, щоб не скаменіло серце, не зациклюватися на своїх образах і бідах.

Система освіти в Україні переживає сьогодні не кращі часи: чергова реформа, дефіцит підручників, не вистачає коштів на безоплатне харчування учнів, нагальна необхідність у придбанні і заміні застарілої комп’ютерної техніки, інтерактивних комплексів, невідповідні заробітні плати тощо. Теперішній учитель відстає від сучасних вимог. Не вистачає грошей на газети, журнали, конференції і просто на самоосвіту. І взагалі згідно соціологічних досліджень серед малозабезпечених і бідних прошарок вчителів досить суттєвий, а серед заможних і багатих їхній прошарок становить близько четвертини процента і то, як правило, за рахунок інших членів сім’ї.
Навіщо так багато ти дав старенькій?
Таких щедрот від тебе не сподівалась я.
Та як не дати?
Бо бідна ця старенька –
Учителька перша моя! (фольклор).
Учитель, доведений до становища злидаря, по суті, залишений можливості бути Учителем життя, що, власне, і передбачає його професія. Що зможе голодний, безнадійний педагог принести в клас? Приниження, біль, незадоволення. Більше того – агресію. А у всякому нормальному суспільстві система освіти – це консервативний інститут накопичення і передачі знань, норм поведінки, підготовки людей до життя. Школа дає те, що допомагає розуміти навколишнє, не заблудитися в ньому. Учитель пояснює світ, він, по суті, конструює майбутнє. Не тільки і не стільки завтрашній день, скажемо 2017 рік, він конструює, те майбутнє, яке стане сьогоденням для дорослих уже наших дітей і внуків, коли вони самі стануть батьками і матерями. Це банально, очевидно, але доводиться знову і знову повторювати прописні істини.
Колись Бісмарк сказав, війну виграв німецький учитель. Можна стверджувати, що і Велику Вітчизняну війну, багато в чому, теж виграв наш учитель. В основі всіх наших успіхів – праця вчителя. Сучасна техніка і велика наука – все розпочинається з косої лінійки: і за провалами, бідами і поразками – теж стоїть учитель. А нині він, як і більшість населення, не довіряє партіям, політичним лідерам, багатіям, благодійним фондам. Не довіряє нікому, ні на кого уже не надіється. Біда, власне в тому, що видавлений на соціальне дно, принижений учитель продукує озлобленість і нетерпимість, стає носієм тієї ж ідеології, що і низи суспільства. Свій відчай він може передати учням…Ми мріємо про демократичну і процвітаючу Україну, але нічим не допомагаємо учительству, без якого неможливий ріст і процвітання країни.
Як не дивно, але далеко не завжди вчителі говорять про низькі зарплати. Частіше говорять про те , що саме заважає їм сьогодні нормально працювати. Наприклад, заважають нескінченні перевірки різних освітніх установ і нововведення Міністерства освіти, які з точки зору учителів, частіше направлені на те, щоб навчальний процес погіршувався, а не навпаки. Напевне правий був великий швейцарець Песталлоці: «Хто вміє, робить. Хто не уміє, вчить інших. А хто не вміє і цього – учить учителів».
Якщо говорити про систему шкільної освіти і порівнювати, де краще – у нас чи в Америці, – то відповідь однозначна: звичайно в нас. Хоча б тому, що в Америці системи освіти просто не існує. Не тільки кожна школа має свою власну програму, але і більше того – свою власну освіту отримує кожен учень окремо. В Америці кожен учень учиться сам, а вчитель більше нагадує прикріпленого до класу… дещо середнє між екзаменатором і спостерігачем, що слідкує за дисципліною і який відмічає в спеціальнім журналі все, що учень зробив не так.
Так, що ми можемо гордитися нашою освітою, глибокою і всебічною. І зовсім не потрібно копіювати чуже! Кожному із нас, дорослих, хочеться, щоб школа була Школою. Ми хочемо бути впевненими, що там ніколи не будуть кричати на дитину, принижувати її і так далі. Що з дітьми будуть радитися, що вони стануть повноправними членами шкільного товариства. Від цього залежить атмосфера дитинства, душевний і фізичний комфорт дитини.
І все ж таки наша школа – один із небагатьох островків нашого життя, де ще хоч щось робиться і є реальний результат. Нехай і не завжди ідеальний. В школах сьогодні працюють мужні, професійні і компетентні, ті, що в змозі навести лад з нашими часто пещеними і самовпевненими дітьми і терпіти безкінечне безправ’я і безгрошів’я.
Сьогодні суспільство бачить лише поверхневу частину негараздів в освіті, а глибинні, які добре бачить і усвідомлює фахівець, воно не бачить. Сьогодні у нас дві проблеми в навчанні. Перше – це перевантаженість предметами. Однозначно такого обсягу не може бути. І друга проблема – те, що ми даємо суто навчальний матеріал. Випускник нашої української школи не вміє застосувати здобуті знання в житті. Щоб їх усунути і вивести українську освіту з кризи і покликана нова реформа над впровадженням якої і працює сьогодні уряд України.
Було б простіше, якби якість освіти в школі залежала лише від учителя. Безумовно, що левова частка залежить від учителя, але освіта, це не те, що можна передати із рук в руки, це наполеглива праця учня і внесок батьків, які виховують ставлення дитини до навчання і школи, відповідальність і працелюбність, без яких не можна отримати якісну освіту.
«Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для своєї країни» – ця теза Дж. Кеннеді повинна стати дороговказом для кожного освітянина, для кожного громадянина нашої країні. І тоді, я певен, наша країна гідно здолає всі труднощі і перешкоди, що сьогодні стоять на нашому шляху. Ми розбудуємо демократичну, заможну країну, де і освіта буде представлена гідно.
Андрій Андрішко,
головний спеціаліст відділу
освіти.

Ваш отзыв

Ваш коментар