Версія для друку Версія для друку

дев’яносто красних ягід калини, як літ – за плечима Сабадоша

Четверо їх – майбутніх леґінів і робітників на ґаздівстві, а згодом виявилося і воїнів Другої Світової війни – народилося на те свято Преображення Господнього у Задньому (нині Приборжавське) дев’яносто років тому.
– Із моїх верстників, я був найслабший, – ділився своїм баченням на ту далеку подію Іван Васильович Сабадош, – а дожити до таких, слава Богу літ, довелося, на жаль, тільки мені одному.
Післяобіднє сонце над Приборжавським не зважало на церковно-народний календар, що започаткував другим, яблучним святом – перше осіннє свято, припікало щиро й щедро. Тільки яблуні і груші в дворі ювіляра густою, як повидло із них, тінню свіжо накривали почесних гостей. Праворуч від Івана Васильовича – сільський голова Віктор Шпортень, заступник голови райради Володимир Половка, голова районної організації добровольців Закарпаття – учасників ІІ-ої Світової війни Василь Рацин, колишній директор Приборжавського заводоуправління будматеріалів, на якому практично все своє життя пропрацював ювіляр, Павло Світлинець. Офіційні вітання завершуються дарунком для І. В. Сабадоша від усієї чисельної родини – свіжорозрізаний кавун прикрашений двома овалами із числом 90, на яких горять свічечки, а зелений овид кавуна прикрашають рівно дев’яносто красних ягід калини – як прожитих Іваном Васильовичем літ. Вручила йому внучка Наталка, що проживає нині в Ужгороді.
А зліва вже додають настрою учасники молодіжного вокального ансамблю «Сколомиєчка» при будинку культури під керівництвом Ольги Кукла. В’язанка величальних коломийок господарю лунає над двором та плететься пасмами побажань здоров’я, Божої благодаті, щоб прожив не менш ста років та й нас запросив на ювілей.
– Та як собі заспіваву, чудувуться люде,
Бо такого вже співака, не было й не буде.
Ой. А ти Сабадошу, а ти Сабадошу
Вже два годы, як я твою, шириночку ношу.
Це лише дві із майже півтора тисячі із занотованих Іваном Васильовичем.
Хто знає, що сподобило більше Івана Васильовича до танцю: запрошення юних виконавців, спогади власної молодості, а чи може багаторічний труд по збиранню місцевих коломийок. У доробку самодіяльного фольклориста-етнографа майже півтора тисячі автентичних співанок цього неповторного жанру. І це тільки одна із в’язанок у віночку народної творчості, що їх мудро зібрав і береже та ніжно леліє приборжавський самородок. Цим живе його душа. А ще словом Божим. Важко назвати неділю чи церковне свято, щоб цей сивий літній чоловік пропустив службу Божу у місцевому Свято-Покровському православному храмі. Серед його творчої збірні особливо цінним є записи із історії Приборжавського Свято-Серафимівського православного жіночого монастиря.
На сьогодні Іван Васильович Сабадош – єдиний у селі живий учасник ІІ-ої Світової війни. Свою лепту він вніс і в збереження пам’яті про своїх бойових побратимів. Про кожного із них він написав спогади і біографію. Є в нього також літопис рідного заводоуправління. Варто наголосити на дуже красномовному факту, що відбувається цими днями у Приборжавському. Чи випадково, чи ні, але саме у дні відзначення ювілею ветерана ІІ-ої Світової війни проводиться реконструкція полеглим на її полях добровольцям – односільчанм
Чимало, якщо говорити термінами фахових істориків, є польових матеріалів у Івана Васильовича по багатьох темах. Він щедро ними ділиться із професійними істориками, етнографами, філологами, як вітчизняними, так і зарубіжними, до прикладу, канадськими. Крім професійних видань, наукових праць, доробки Сабадоша є і у наших європейських сусідів у журналі Дукля. Дещо із особистого творчого поетичного доробку, на жаль, незворотньо втрачено.
Рано чи пізно місцева громада буде фінансово спроможна видати кілька томів творчості Івана Васильовича Сабадоша. Таким рясним як урожай калини видався ювілей цього благородного чоловіка, що все життя окрім угорських концтаборів та фронтових літ, прожив у рідному селі, трудячись на роботі на заводоуправління, та на рідній землі, незмінно дотримуючись десяти батьківських заповідей, деякі з них не гріх би було перейняти і нашим сучасникам.
Христина ДОЧИНЕЦЬ,
студентка відділення
журналістики УжНУ.

Ваш отзыв

Ваш коментар