Версія для друку Версія для друку

Зустріч із юністю

П’ятдесят років тому нам було по вісімнадцять. Тоді ми закінчували одинадцятий клас середньої школи в Білках. Мало хто знає тепер, що за хрущовської відлиги школа була одинадцятирічною. Брежнєвські неосталіністи скасували цю норму і того року атестати про закінчення середньої школи одержували й десятикласники.
… І ось ми знову в рідній школі. Майже немає в живих наших учителів, поріділи й наші ряди, але нас зустрічає й вітає тодішній директор, 85-річний Юрій Фельцан, колишній завуч Віра Горзов і, звичайно, нинішній директор Ольга Береш. До речі, вона – донька нашого однокласника Івана Береша.
Наша зустріч радісна, приємна, але остання новина приносить гіркоту – 10 липня померла наша однокласниця Марта Балог-Урста, одна із організаторів нашої зустрічі. Колишня вчителька, гарна співачка, душевна, мила й добродушна. В скорботі опускаємо голови в пам’ять про неї і всіх інших померлих однокласників та вчителів. В пам’ять про них покладаємо букет живих квітів до статуї Діви Марії, встановленої перед школою…
Хочеш-не-хочеш, а на думку приходять ті друзі, котрі пішли вже у вічність. Петро Фірцак був душею нашого класу, працював на Черкащині, був заступником директора знаменитої науково-дослідної станції «Мліївська» ім. Симиренка, Михайло Лазорко – інженером-шляховиком в Іршаві. Також теж був інженером у райпобуткомбінаті Михайло Пищальник. Бухгалтером-економістом була Єлизавета Фірцак-Коцібан, вчителькою біології – Олена Осійська-Кудло, а Едіта Світлик-Біксей, яка працювала на Свалявщині, прославилася із своїми дитячими ансамблями на весь колишній Союз. Інженером-технологом працювала в Ужгороді Любов Ліхтей, продавцем в Імстичові – Йоганна Биба-Зейкан. Хоча вони за межею земного життя, для нас вони, в нашій пам’яті – живі.
Зустрічаємось не вперше після закінчення школи, але нам є про що поговорити. Цікаво було слухати розповіді медика, полтавчанки Ольги Палаташ, киянки Ганни Горзов, білківчанки, колишньої сільської листоноші Марії Янтолик-Зейкан.
Ужгородець Михайло Безега, колишній директор першої міської спортивної школи, котрий на нашій зустрічі був за спікера, почергово надає слово інженеру-економісту Надії Попядкуник-Скраль, колишній електрозварниці Магдалині Левдар.
Розповідають про себе колишній завуч школи при санаторії «Човен», що на Свалявщині Єлизавета Шостак, колишній лісничий та сільський голова Липчі, що на Хустщині Олександр Ігнатко, голова правління райспоживспілки Іван Сокач, в минулому інженер-будівельник Іван Береш, організатор нашої зустрічі, колишній завуч школи в Імстичові Віра Вароді, невтомний дослідник історії партизанського загону ім. Ватутіна, пошуковець рідних солдата Василя Петренка, похованого в Білках, історик за покликанням і фахом Ганна Ерделі.
У ході розмови виявилося, що найбільш багатодітним батьком між нами є Іван Береш. У нього шестеро дітей, а старший його син – о. Петро – ректор богословської греко-католицької академії в Ужгороді. А от Магдалина Левдар має вже шестеро правнуків.
Не всі змогли прийти на цю зустріч. Але ми пам’ятаємо їх. Десь у далекому Сибіру мешкають Єва Котич та Ганна Зейкан, в Ужгороді – Олександр Горзов та Іван Сокач (Васильович), у Словаччині трудилася все життя Ірина Целлер, на заводі «Іршавремверстат» – Петро Пасуля, аптекарем – Ліда Парада, в Берегові – Роза Воскобійник, в Ізраїлі проживають Герман Шійович та Тетяна Добра, у США – Магдалина Бем, котра була суддею Закарпатського обласного та Вищого господарського суду України.
На закінчення ми домовилися що, по можливості, знову зустрінемось через п’ять років.

Михайло ЦІЦАК, колишній редактор газети «Нове
життя».

Ваш отзыв

Ваш коментар