Версія для друку Версія для друку

Від невигаданого – до спогадів про Сільце

Добру справу задумав депутат районної ради Сергій Лупак – видати книжку про рідне село. Це для того, аби молоде покоління знало історію рідного Сільця. Ще великий філософ Григорій Сковорода писав: «пізнай свій край, себе, свій рід, свій нарід, свою землю – і ти побачиш свій шлях у житті».
За написання книги взявся Михайло Ломага із Броду. Дотепер ми знали його як автора збірок невигаданих історій, а також книг розповідей про медиків і кооператорів району.
Тема про село Сільце йому близька. Тут він у далеких 50-их роках минулого століття працював завідувачем фельдшерсько-акушерським пунктом. Добре знає людей, традиції і звичаї. Тому охоче взявся за справу.
Перші історичні згадки про село сягають в далекий 1242 рік. Відомі люди – вихідці із села: доктор історичних наук В.І.Худанич, доктор фізико-математичних наук В.І. Фущич, кандидати фізико-математичних наук І. В. Сушанин, В. А. Данканич, і кандидат медичних наук І.І. Лазорик.
Знаменним є і те, що назву села розкриває сама топоніміка. Його засновано на самому перехресті доріг на Ужгород, Хуст, Виноградів, Мукачеве, Берегово, Міжгір’я. Село лежить на правому березі річки Іршавки, під пагорбами. На пагорбах біля села знайдено залишки керамічних виробів, які стосуються 7-3 ст. до н.е. і належать до гальштанської культури. У селі знаходиться один із найбільших андезитових кар’єрів Закарпаття.
Михайло Ломага долучився до непростої, але дуже потрібної справи – написати спогади про село. А це означає, що довелося перелопатити гори літератури, неодноразово зустрічатися із старожилами села (хоч і сам уже в літах) занотовувати все у блокнот, щоб потім розповісти в книзі. У цьому він не самотній. Транспортом повсякчас забезпечували Сергій Лупак і фотограф Іван Сухан із Заріччя.
Михайло Ломага починає «Спогади…» із історичного минулого села. За стародавніми народними переказами, пише він, між теперішніми селами Сільце і Заріччя була болотиста місцевість. Згодом, коли її не стало, на цих землях почали поселятися люди. Вони займалися землеробством, вирощували худобу, полювали на диких звірів. Але як часто траплялося в стародавні часи, одні народи приходили, освоювали території, будували поселення, фортеці, а потім приходили сильніші племена, і нападали на них, спалювали, руйнували, залишаючи тільки сліди на землі.
Під час сільськогосподарських робіт біля Сільця дотепер знаходять знахідки у вигляді керамічного посуду, уламки з нього, знаряддя праці з міді, бронзи і заліза, побутових предметів, прикраси тощо. Вони становлять велику наукову цінність. Михайло Ломага записав розповідь довгожителя села Івана Михайловича Глушка, який свого часу працював секретарем Сілецької сільради.
«Це було 1953 року. Директор Сілецької семирічної школи Михайло Юлійович Кілб, вчитель Йосип Юрійович Краус звернулись до мене допомогти розшукати місце стародавнього поселення людей. Їм було відомо, що воно знаходилось на території Сільця. Із розмов старожилів та слів односільчанина Ілька Лупака, який перекопував землю під посадку винограду, було відомо, що там, на околиці села, знаходяться якісь дивні черепки. І при розкопках на глибині одного метра було знайдено гончарний посуд. А при розкопках в урочищі Кут знайдено скелет ящура довжиною 4 метри. Звичайно, все це було відправлено в Ужгородський державний університет. Професор Федір Михайлович Потушняк щиро подякував за допомогу у винайденні місцевості, де провели археологічні розкопки».
Поскільки с. Сільце знаходиться на перехресті доріг, пише М. Ломага, через нього пересувалися і кочові племена. Ще й дотепер у селі згадують про дуб Арпада. Арпад – вождь угорців, близько 845-907 років. Під його керівництвом відбулося переселення угорських племен на їхню теперішню територію.
А ще 25 сілецьких жителів створили загін, який брав участь у довжанській битві куруців 1703 р. Очолював його Василь Глушко.
Читачам буде цікаво також дізнатися, що наші предки уміли прикрашати різьбою не тільки храми, але й свої оселі. Ще й дотепер збереглися давні хати та різні предмети домашнього вжитку, які вражають своєю витонченістю і майстерністю. Це різьблені декоративні стовпи на ганках, одвірки, столи, стільці, куделі, скрині. Вони прикрашені своєрідними давньослов’янськими орнаментами у вигляді різнокольорових цяток, хвилястих, зазубрених і прямих ліній.
А як одягалися наші діди і бабусі. Носили вишиті сорочки з білого полотна, плахту або спідницю, підперезувалися плетеним кольоровим поясом. На ногах у дівчат як і в чоловіків були вовняні панчохи та майстерно зроблені з шкіри постоли. Чоловіки також носили білі полотняні сорочки-вишиванки, вузькі полотняні штани, а зимою холоші з доморобного сукна. Зимовим одягом для всіх служили гуня і сіряк, буденні і святкові киптарі, які досить старанно оздоблювали всілякими прикрасами.
… Багато цікавих розповідей Михайло Ломага записав від старожилів села Івана Глушка, Марії Сокач, Юрія Поповича, Михайла Марка, Марії Ливдар, Василя Боднаря. Усі вони використані у процесі роботи над книгою «Спогади про Сільце».
Михайло Ломага у свої вісімдесят продовжує виховувати у молоді бажання вивчати історію, знати минувшину свого краю. Адже це шлях до самопізнання, осмислення свого родоводу, своєї приналежності до славних земляків.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар