Версія для друку Версія для друку

Сінокоси, сіножаті…

Цьогорічне літо, на відміну від кількох попередніх, доволі вдало чередує дощові ночі із спекотними днями. Десь вдарило і громом із блискавицями, у декого із вівчарів забило градом кілька ярок, пошкодило десятки дахів у сільських садибах, але в цілому газди на Іршавщині звертають вдячні молитви до Неба за сприятливу погоду.
Шовковисті трави і кучеряві отави густим руном вкрили низинні млаки улоговини та гірські зворини. М’яке, духм’яне, запашне сіно, суха отава, немов вовна з каракуля полягали спочатку свіжими валками, пооберталися на вилах, бо саме так говорили давні газди: Сіно має усохнути на вилах.
А вже потім зібрати його в просторонки, греблі, пластюки і пласти – це вже справа жіноча; від старого – до малого.
Вже опісля, знайти транспорт, повантажити, привезти додому, переметати в сіняницю – оце вже знов-таки чоловіча справа.
А подивіться на оцю світлину – жінок із сіном працює більше.
Михайло ВЕРХОВИНЕЦЬ.

Ваш отзыв

Ваш коментар