Версія для друку Версія для друку

СЕЛО, ДЕ НА ВУЛИЦІ – СВІТЛО І ПРИТЧА, ними сьогодні не нахваляться місцеві мешканці

Дорога на Кушницю – наша притча во язицех. Подейкують, що гірша, хіба що із Кам’янського до Верхніх Реміт Берегівського району. Ну, на смак і на колір, у кожної голови – свій говір.
Тепер мова не про центральну кушницьку вулицю, якою пролягає траса Хуст – Свалява, а про паралельну їй – Набережну. Одна з найбільш протяжних у цьому населеному пункті, ще напередодні літа нею «вартувало» чогось таки проїхати, особливо на іномарці. На інших автівках тут, правда, нині мало хто і їздить.
– А зараз, – не нахвалиться одна із місцевих мешканок, – на нашій вулиці всі кушницькі ролери катаються, рівненька, як за кордоном.
Місцевий сільський голова Михайло Д. Штефко більш по-діловому веде мову про зміни в інфраструктурі території населеного пункту.
– Замовником робіт виступила наша територіальна громада, – ще у своєму кабінеті розпочав свою розповідь Михайло Дмитрович. – Виконував їх колектив будівельників ТОВ «Агрошляхбуд» із Мукачева. Хочу відзначити високу якість виконання робіт, в першу чергу, на мою думку, цьому варто завдячувати чіткій організації технологічного процесу, взагалі в цілому – рівню підходу до об’єкта, який починається від особистої позиції директора підприємства Михайла М. Бідзілі, та й Євгену Є. Савкові, який здійснював технологічний нагляд від першого до останнього дня проведення дорожніх робіт.
Фактична вартість об’єкта – 1мільйон 250 тисяч гривень, при загальній кошторисній вартості 1465,504 гривні у цінах, станом на 11 березня цього року.
Даний населений пункт – одне із сіл, яке доволі реально претендує на центральне у майбутній об’єднаній територіальній громаді. Немаловажний фактор у проведенні очікуваної реформи місцевого самоврядування – фінансова спроможність сільської спільноти. Так от, за минулий рік дохідна частина Кушниці склала 1,5 мільйона гривень, в поточному – їх реальні сподівання ще більші. Слід відняти 350 тисяч гривень, що йдуть на заробітну плату, іншу частину цілком можна спрямувати на розвиток території.
По суті так і намічається. До прикладу, розроблено кілька проектів по асфальтуванню вулиць. Поки що не оприлюднюємо їх повний перелік, щоб тим самим не чинити певний тиск у визначенні пріоритетів для членів виконкому і депутатів сільської ради, хоча Михайло Дмитрович перелічив їх та розповів про технічні параметри проведення будівельних робіт на них.
Так само Кушницький сільський голова назвав і три проекти по виконанню берегоукріплень на вулицях Лужок, Івана Франка (колишня Колгоспна) та біля цегельного заводу. Вже в найближчому майбутньому Михайло Д. Штефко хотів би, аби у спільному фінансуванні із державним бюджетом громада побудувала футбольне міні-поле зі штучним покриттям. Проектно-кошторисна документація на об’єкт, вартістю 910 тисяч гривень, до речі, вже готова.
При спілкуванні із Михайлом Дмитровичем будь-хто із офіційних чи посадових осіб безперечно мав би зауважити одну певну особливість – він при переліку досягнень у селі обов’язково називатиме окрім конкретних об’єктів, ще і тих сільських депутатів, хто із них безпосередньо докладав зусилля до успішних проектів. Як приклад, повне завершення вуличного освітлення: десь цю роботу проводили частково, позаяк частина вулиці мала освітлення, але на деяких сільських артеріях – її виконували у повному обсязі. Тим не менше, нинішній формальний лідер Кушницької громади в обов’язковому порядку називає в довільному переліку сільських обранців – Дмитро Д. Радь, Дмитро М.Радь, Люба Ю. Штефко, Михайло М. Гецко, Іван М. Поп’янош, Ольга М. Будул, Сергій В. Будул, Сергій В. Гецко.
Хоча Михайло Дмитрович цього прямолінійно і не говорить, але із кількох його доволі розлогих монологів цілком справедливим було зробити хоча б такий висновок: спільні, громадські проблеми, зусилля по подоланню труднощів об’єктивного і суб’єктивного характеру об’єднують членів його команди, а то й опонентів, хоча вони інколи по-різному можуть бачити суть того, або іншого питання. Враження, якщо воно не хибне, то це воістину і є його (сільського голови) найбільшим успіхом, попри матеріальну реалізацію будь-яких проектів, або напрацювання даному напрямку.
Напрацювання справді є. Серед найбільш масштабних, хоча б той, який на теренах нашого району стане певного роду пілотним. Загальновідомо, що на ремонт автодороги Свалява – Липча із Державного бюджету спочатку намічалося виділити 6 мільйонів гривень, реально ж ця сума буде 3 мільйони. Кабінет Міністрів України вже виділив ці кошти. Тепер проводиться тендер серед виконавців робіт, так що невдовзі можна буде очікувати початок ремонту і при цьому одні із найбільш фінансово спроможних сільських громад Іршавського району – Кушницька і Довжанська, – намічають паритетне співфінансування, відповідно, по 150 тисяч гривень кожна.
Надії на це – єдині живлять власників верховинських іномарок, що їм, після не в довгий час ремонту, не доведеться «оновлювати» старі європейські іномарки на «нові» закарпатські автомобілі зі словацькими, польськими і чеськими номерами. Благо закон дозволяє ввозити їх при мінімальному розмитненні. Тільки б до нас скільки ті «нові» витримали на наших дорогах …
Час цієї каденції Кушницького та інших сільських голів тільки набирає обертів і робити навіть попередні висновки про успіхи, досягнення – якщо висловитися коректно, поки-що зарано, але деякі тенденції уважне, неупереджене і безпристрасне око земляків вже може застерегти при світлі на заасфальтованих вулицях.
Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар