Дотепер я знав Івана Хланту з Ужгорода як фольклориста, літературознавця, бібліографа та мистецтвознавця. Але його нова книжка «Карпатський діамант», яка торік побачила світ у ТДВ «Патент» змінила мою уяву про цю талановиту, обдаровану людину. Виявляється, ще з учнівської парти він складає вірші. Багато його поезій перекладено на музику. І що найважливіше: до його пісенного набутку долучилися такі відомі композитори краю як Микола Попенко, Андрій Червеняк, Василь Сторонський, Василь Кобаль.
Саме завдяки їм поетичні рядки Івана Васильовича дістали крила і полинули в пісенний світ, уже для багатьох стали улюбленими.
У передмові до книжки «Поезія стривоженого серця» доктор філологічних наук, професор, академік Володимир Качкан пише: «Переконаний, що саме поезія допомогла І. Хланті стати одним із провідних фольклористів України. Він записав більше семи тисяч текстів пісень як на Закарпатті, так і в інших областях України та поза її межами – на Мараморощині, в Банаті (Румунія), у Сербії, на Кубані (Російська Федерація). Ті безцінні записи склали сім фундаментальних збірників українських пісень.
Улюбленою книжкою для Івана Хланти був і нині залишається «Кобзар». Чимало віршів вивчив напам’ять. Про те, що маленький Іванко пише вірші першою дізналася завідувач шкільної бібліотеки. Хлопець подав їй списаний учнівський зошит. Показала учителеві української мови і літератури Федору Шимону. Невдовзі вони зустрілися, зав’язалася цікава, змістовна розмова. Вчитель порадив надіслати вірші до Хустської районної газети. Якою була радість хлопця, коли він побачив їх надрукованими. А ще його поезію охоче друкували у збірнику «Творчість молодих».
Через художнє слово І. Хланта намагається збагатити своїм творчим доробком українську поезію. У віршах багато рідного, близького та зрозумілого. Намагається робити глибокі художні узагальнення і це йому вдається.
Володимир Качкан, ведучи мову про поезію у передньому слові пише, що вона виказує нам, що І. Хланта «окроплений Божою рукою, скупаний у сонячному річищі бездоганного народного добра, втіхи й любові, випеленаний теплою материнською ласкою». Далі – більше. «Народнопісенна стихія, усна народна творчість – заарканила тіло і душу цього україно-антропоцентриста, що став на широку дорогу збирання, записування, вивчення та наукового оприлюднення тисяч і тисяч різножанрових текстів: пісень, казок, легенд, притч, народних оповідань, – продовжує В. Качкан. – Цим широким фольклористично-літературознавчим та культурологічно-мистецтвознавчим гостинцем по праву руку з ним постійно ішла історія рідного краю і загалом світового українства, його філософія і висока християнська мораль, його глибинна досвідом попередників сімейна педагогія, а по ліву руку плинна сонцеосяйна поезія, що кодувала високий естетизм його родини і села, рідної школи і краю, віковічних Карпат і захмарних бескидів, мудреців-мольфарів та чистих совістю провидців майбуття нашої нації, його країни».
Тематика віршів І. Хланти широка. Через художнє слово він намагається намалювати нам рідний край, верховинців і омріяну милу, кохану дружину. Послухайте лишень:
Ти мій охоронець, мов ангел небесний,
Мене захищаєш і вдень, і вночі.
Ти маєш до всього дар Божий, чудесний,
До серця мого – чарівливі ключі.
Занадто чутлива до горя людського,
Усім помагає в хвилини трудні,
У неї ніколи немає лихого,
Бо ласкою, ніжністю сповнені дні.
Не треба для щастя з тобою злітати
Кудись за далекий чудний небокрай.
Ми будемо завжди плекати Карпати,
Лише в ріднім краю збудуємо рай.
Книжка складається із трьох розділів. У першому «Співають струни у душі моїй» вміщено вірші І. Хланти, які вже стали піснями. Серед них: «Наче сонце засіяло», «Рідна пісня велична», «Як любо, як мило», «Ластівки прилетіли до мого села», «Мальовнича в нас природа» та ін.
Окремий розділ «У зорянім вінку» склали вірші відомих українських поетів, а також аматорів красного письменства краю.
Не можна оминути і розділ «Відгуки про фольклористичні, літературознавчі, бібліографічні та мистецтвознавчі праці Івана Хланти». Тут ми зустрічаємо знайомі імена – письменника Володимира Жулинського, вченого Миколу Зимомрю, доктора філологічних наук Василя Марка та ін.
«Іван Хланта завжди був самим собою – у праці, де шукав розраду для душі», – так відгукується про автора поетичних діамантів Микола Жулинський. – Але найістотніше, напевне, в тому, що науковець (варто наголосити: фольклористичні та літературно-критичні дослідження І. Хланти зробили б честь першому-ліпшому європейському університету!) буває повертає народові розгублені скарби, самозречено й неослабно розорює глибинні дослідницькі перелоги в малознайомій царині фольклористичних, культурно-мистецьких і літературних багатств.
Завдяки йому оживає спадщина, стаючи справжньою окрасою нашого сучасника, заколисаного буденними клопотами, пошуками хліба й праці, гідної його таланту».
Краще не скажеш. У цих кількох написаних рядках весь Іван Хланта. Воістину його душа випромінює поетичні діаманти.
Василь ШКІРЯ.
