Версія для друку Версія для друку

Легенди про походження села Довге

Про виникнення села Довге існує кілька легенд. Одна із них стверджує, що давним-давно на село напали песиголовці. Звичайно, песиголовцями називали татар, бо на шоломах вони мали собачі морди. Кожен раз, коли вони приходили – розпач, стогін нісся по зворах і долах. Смуток, біль, кров, пожежу несли вороги нашим пращурам. Матері оплакували вбитих і поранених, спійманих і відведених у рабство хлопців і дівчат. Спочатку горяни не могли дати рішучу відсіч ворогу. Але йшли роки і в селі ріс хлопчина на ім’я Довгай. Всі односельчани були здивовані його надзвичайній силі. Він міг вирвати дуба з корінням і відкинути далеко, перемогти ведмедя, а бігав він як лань.
Пройшов час, хлопець змужнів і став сильним легінем. Одного разу, коли прийшли песиголовці, Довгай почав ними кидати як камінням. Вороги були здивовані силою Довгая. Про це вони розповіли своєму ватажку. Той лише посміхнувся, бо його непереможний боєць зараз піде в наступ і переможе. Але, примруживши око, ватажок сказав: «Ми хитрістю і силою заберемо в полон всіх жителів села». «Так, мій повелителю», – гордо відповів силач Кизил. І тоді песиголовці понесли в село незвичайну вимогу ватажка, щоб вийшов на боротьбу Довгай з Кизилом. Умови битви були якісь дивні. Якщо перемогу здобуде Довгай, то вороги ніколи не нападатимуть більше на село. Але, якщо переможе татарський витязь, то всі селяни – від малого до великого – здадуться без бою. Важко було вибирати Довгаю, битись чи не битись, бо ніколи силач не боровся з таким лютим ворогом. Але честь села потрібно було відстояти.
За село виступив Довгай, а татари випустили борця Кизила. Почався бій, важко було Довгаю, але любов до рідного краю була така велика, що сила і відвага взяли верх.
Як ведмідь, розпростерся на землі Кизил. Птахи рознесли тіло по горах. То тут, то там, а особливо у скелястих горах, проросли кущі. На них з’явилися плоди із гіркуватим присмаком. Назвали горяни ці кущі «кизил». Ось так на території Довгого, Приборжавського росте кизил. Гілки його здаються міцними, як залізо, але якщо сильна рука візьметься за стовбури, то їх можна розчахнути.
А вдячні жителі за перемогу над ворогом дали богатирю право взяти землі стільки, скільки він зуміє обійти за день. Юнак спустився з гори Свинка і за день пробіг достатньо велику територію. Тут оселився Довгай із рідними, а згодом із гір прийшла й інша челядь. Мабуть, так і заснувалось село в долині річки Боржава. А село почали називати на честь Довгая – Довгим.
Спочатку село Довге було не в долині річки Боржава, а в урочищі Свинка. За іншою легендою, люди переселилися в долину Боржави після великої пожежі, яка зруйнувала все поселення. Пам’ять про пожежу залишилася у назві урочища Погарь. А в урочищі Гутища залишилися порослі бур’янами руїни фундаменту церкви. Старі люди кажуть, що там кожного Великодня опівночі з-під землі б’ють дзвони.
Інша легенда твердить, що давно, ще у старі часи, було в урочищі Свинка невелике село. Воно було дуже красиве і проживало в ньому багато людей. Одного разу в село прийшов молодий юнак, якого звали Довгай. Купив він у селі невеликий будиночок і став там жити.
Одного разу на село напали вороги і Довгай разом з іншими пішов захищати рідну землю. Довгай очолив військо і мужньо бився з ворогами. Село оборонили, але в нерівному бою загинув славний Довгай. На честь героя і назвали село Довге. З часом занепало мальовниче село і пропало в землю. Залишилися тільки мури церкви.
В народному переказі про село Довге стверджується, що воно називалося Довгий. Ця назва пішла від скелі, яка має висоту до двох метрів. Давно, коли лісами гуляли опришки, то вони мали й тут, у Довгому, своє місце. Зношували гроші і усякий золотий посуд, що його позабирали від панів. У скелі є глибока яма, якою можна спуститися до дверей. Двері ведуть до пивниці, у якій двадцять буйволячих шкір, а в отих шкурах зашите золото. У пивниці стоїть стіл, над яким висить меч та інша зброя ватажка опришків. А на столі стоїть золотий хрест із Косівської Поляни, що його взяли з церкви опришки. Однак до тієї пивниці не завжди можна зайти.
Та пивниця відчиняється лише у Великодню п’ятницю опівночі. Іншим разом сюди не можна дістатися, бо якась нечиста сила не пускає. Були такі сміливці, що пробували йти зі свічкою, але свічка гасне. Люди говорять, що то злий дух там запанував.

Збереглася поміж людей і легенда про Лемацьке поле. У Довгому є красне, широке поле між річкою Боржавою і Горбком Желізарським. Нині, як і в давнину, воно зветься Лемацьким. Давним-давно це поле не мало своєї окремої назви, а дістало її лише від того часу, коли тут сталася велика подія. Поміж русинами розійшлася вістка, що Ракоці рушив із Польщі, аби визволити народ наш і руську віру від папістів і всі русини мають йому допомагати. Найпершими звістку почули лемаки. Вони залишили хижі, жінок, дітей і пішли виборювати волю. Взяли коси, мотики, сокири, ціпи й рушили до Марамороша, щоб там зустрітися з військом Ракоці. Цісарські генерали були попереджені, і лемаки з Бережанської жупи дійшли лише до Довгого. Там, на полі, коло села, стався бій між куруцами і лабинцями, між русинами й цісарським військом. Ой, потоком текла там кровиця! Багато русинів полягло в запеклім бою. Вояки цісаря були добре озброєні, а наші русини мали войовничий патріотичний дух, та не мали зброї. І зветься відтоді красне широке поле в долині річки – Лемацьким.
Подібні легенди зустрічаються майже в кожному селі. Але, разом з тим, кожне з них, в тому числі і Довге, є своєрідним у подібній практиці. Це далеко не всі легенди та перекази про походження села, проте вони головним чином відбивають суть народних міркувань та тлумачень стосовно «романтичності» та певної втаємниченості появи населеного пункту.
Олеся ЛЕДНЕЙ,
вчитель історії Довжанської
ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Ваш отзыв

Ваш коментар