Не віриться, що йому вже шістдесят. Ніби вчора познайомилися, а вже ген скільки літ промайнуло. Іван Лендєл завжди був на видноті в Арданові. Із ним рахувалися, до нього прислухалися, його часто ставили в приклад. І народився він якось незвично – 13 числа (13.07.1965). Та це не завадило йому стати відомою особистістю, яка все своє життя присвятила служінню людям.
Після закінчення Арданівської восьмирічки І. Лендєл вступив у Мукачівський радгосп-технікум. А потім була армія. Військову службу проходив у Закавказькому військовому окрузі.
Після звільнення з армійських лав працював агрономом в Іршавській станції захисту рослин. Дотепер згадує свого мудрого наставника Степана Овсака, який працював начальником станції.
Степан Юрійович – надзвичайно хороша людина, добрий порадник, він знає силу землі. У нього є чому повчитися. Свої знання охоче передавав молодим землеробам. Майже немає такого куточка на Іршавщині, де б він не побував.
Потім життєва стежина повела І. Лендєла в радгосп ім.. Мічуріна. Свого часу він був серед кращих господарств району. Тут вирощували високі врожаї пшениці, жита, третикале, кукурудзи і картоплі. Доводилося працювати з досвідченим агрономом Дмитром Піндусом. Після реорганізації господарства 6 років працював бригадиром в с. Дунковиця. Водночас заочно навчався в Одеському сільськогосподарському інституті. А потім, у 2001 році, став головним агрономом ТзОВ «Гроно». Із 2007 по 2009 роки очолював товариство з обмеженою відповідальністю.
– Мені щастило на добрих і талановитих людей, — каже Іван Іванович. – Мій попередник – Василь Іванович Садварій був добре знаною людиною не лише на Іршавщині. Йому було присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства», неодноразово обирався депутатом районної ради. Поля сільгосппідприємства, яке він очолював, милували людське око золотою пшеницею і сонячними гронами. А що вже говорити про арданівську сливовицю!
Ми познайомилися із Іваном Івановичем у далекі 80-і роки, коли він виступав за місцеву футбольну команду. Арданівчани перемагали вдома команду Загаття (до речі, автор цих рядків родом із Загаття) з рахунком 11:1. Як боковий суддя, я вже навмисне вдавав, що було порушення, і гол у ворота загатян не зараховувався. Ми після того довго сміялися, але тоді всі були налаштовані агресивно, кричали «Суддю на мило!». І. Лендєл виступав також за команди Доробратова і Мукачова.
Крім того, Іван Іванович пише вірші, які неодноразово публікувалися на сторінках районної газети «Нове життя».
Разом із коханою дружиною Ганною виростили двох дітей – сина Михайла і дочку Світлану. Є вже 5 онуків.
–Як ся маєш у переддень шістдесятиріччя? – питаю.
– Нічого на долю нарікати. Бог дав усе, що треба для життя. І дерево посадив, і сина виростив, і будинок маємо. І на здоров’я не жаліюсь. Відчуваю себе молодим і дужим, як і тоді…
Отак поговорили і навіть філіжанку кави за його шістдесят не випили. Бо кудись поспішав…
Василь ШКІРЯ
