Версія для друку Версія для друку

Дай Вам, Боже, до 100 і далі…

На свої поважні роки вона має добру пам’ять, згадує майже всіх своїх учнів, багато читає, бо й досі цікавиться, що нового в світі, слідкує за життям країни.
Ця жінка з тієї когорти людей, про яких звикли говорити: відповідальна, працьовита, порядна.
Мова йде про Ганну Юріївну Тимочук – вчительку історії, класного керівника колишнього 10-В класу Іршавської СШ далекого 1974 року.
А нам вона запам’яталася строгою, вимогливою, але справедливою. На її уроках завжди була тиша. Здавалося, що вона знає геть усе, і до неї можна звертатися з будь-яким запитанням – наскільки вона просто і доступно пояснювала важливі теми уроку, настільки любила свій предмет.
Та для неї, вчителя за покликанням, цього було замало. Головне – вміти не лише провести урок, але й зацікавити у своєму предметі, дохідливо пояснити, знайти той єдиний «ключик» до кожного учня, засіяти зерно знань.
І лише з роками, з власного життєвого досвіду осмислюєш те, що ті зернини, що закладалися в школі, на життєвій дорозі дозрівали колосками і приносили успіхи.
… Здається, що все було ніби вчора. Хоч сама родом з Перечина, а чоловік – з Рахівщини, та саме Іршава стала для них найріднішою. Бо як далекого січня 1951 року приїхали з Петром Івановичем (випускники історичного факультету УжНУ) на виробничу практику, так і залишилися тут.
В Іршаві пройшли її найкращі роки життя. Хоча були успіхи і невдачі, злети і падіння, та вона була щаслива. Віддана серцем улюбленій справі, багато працювала над собою, самовдосконалювалася, цінувала поради наставників та своїх колег. А з часом вже до її слів дослухалися молоді вчителі.
Якщо її гаванню була школа, то для чоловіка – районний відділ освіти, а шана і повага подружжя Тимочуків – одна на двох.
Озирнувшись на прожиті роки, може гордитися, що так достойно зуміла їх прожити, бо творила своє щастя чесною працею.
Крається серце, болить душа, що немає поряд Петра Івановича (10 років, як поховала того єдиного, з ким ділила і радість, і горе). Та й досі, повертаючись у думках про чоловіка, своїми успіхами, досягненнями завдячує саме йому. Він був не лише добрим чоловіком, господарем, але й мудрим порадником, за плечима якого не лише фронтові дороги (учасник бойових дій Другої світової війни), але й життєвий досвід. То ж його слушна порада, підтримка по життєвій стежині завжди були в нагоді. Він мав величезний запас знань, глибинно цікавився політичними процесами.
Хоч нині немає вже такої сили в ногах, як хотілося б, та мудра порада матері завжди згодиться тепер сину Василеві, з яким проживає в Хусті (життя внесло корективи – довелося змінити місце проживання). Та саме йому та невістці Ірині (обидвоє прекрасні лікарі) завдячує довголіттям.
Любить та дуже радіє успіхам своїх обдарованих онуків. Старший Віктор разом з сім’єю проживає в Києві, він – кандидат медичних наук, науковий співробітник, травматолог-ортопед Київського науково-дослідного інституту травматології та педіатрії. Молодший Юрій – у Хустському держгеокадастрі керує відділом інформаційних технологій. Здобув і другу вищу юридичну освіту.
Та найбільшою втіхою є правнучки: Даринка, Юлька і найменшенька – Ксенія.
… Ганна Юріївна майже не змінилася. Її великі карі очі так і випромінюють теплоту, добра лагідна посмішка залишилася незмінною, лише чорних густих пасм волосся торкнулася сивина.
Часто переглядаючи старі фотографії, згадує як учнів, так і своїх ровесників – колег-вчителів (їх залишилось всього п’ятеро), добрих сусідів. Сподівається, що вони теж її пам’ятають. Сниться їй і рідне обійстя, ошатний будиночок, що потопав у розкішних вишнях та винограднику.
… З ласки Всевишнього цими днями Ганна Юріївна зустріла прекрасний ювілей – 90 благословенних літ.
За святковим столом зберуться найрідніші, найдорожчі серцю люди.
Многая і благая літ звучатиме на честь шановної ювілярки, а серед побажань – дай Вам, Боже, зустріти свій столітній ювілей.
Оксана ПЛЕСКАЧ,
колишня учениця.

Ваш отзыв

Ваш коментар