Доволі простий у спілкуванні, завжди готовий дати мудру пораду як фахівець. Ні тобі якогось безпідставного гонору, ні тобі якоїсь, так би мовити, ієрархічної зверхності. Хоча насправді є чим гордитися чи навіть хизуватися — взяв чимало професійних висот за 43-річний безперервний загальний стаж роботи. Трудовий шлях розпочав зі споживчої кооперації. Приміряв на себе й роль податківця. З власного досвіду знає роботу в казначейській сфері. З десяток років очолює управління райдержадміністрації. Може залюбки й годинами розповідати про свою сім’ю, якій радіє, власні хобі, які є віддушиною у позаробочий час. А його щира усмішка заряджає всіх оточуючих на позитив. Це все про Василя Михайловича Черепка, який охоче поспілкувався за чашкою запашної кави напередодні свого прекрасного життєвого ювілею.
– Народився я в багатодітній сім’ї Приборжавського. Дуже часто пригадується дитинство і юність. Тепло і любов рідних завжди окрилювали, відчувалася підтримка, взаємовиручка. Разом з тим, всі ми вчилися самостійності в житті. Це був хороший старт і навіть стимул для того, аби в подальшому «вигризати» собі місце під сонцем. По закінченні середньої сільської школи довго з вибором професії не вагався. Подав документи в Мукачівський кооперативний технікум. На той час активно розвивалася споживча кооперація. Ця сфера ставала все більш затребуваною і навіть модною. Справжні професіонали були на вагу золота. Закортіло поповнити їх ряди, — з приємністю згадує Василь Михайлович.
Вже по закінченні технікуму його направили на роботу в обласну споживчу спілку. Це були сімдесяті роки минулого століття. Зрозуміло, що туди відбирали на той час кращі кадри. У їх руках знаходилася торгівельна сфера всього Закарпаття. Тут В. Черепко за якихось три роки пройшов трудовий шлях від старшого товарознавця до заступника начальника управління громадського харчування.І вже твердо вирішив поєднати свою долю з кооперацією. Для того, щоб мати більше можливостей, працюючи в облспоживспілці, заочно закінчив економічний факультет Ужгородського національного університету. Таким чином, вже мав вищу освіту і досвід роботи на різних посадах.
Цікавою і яскравою є трирічна біографічна сторінка співрозмовника в період між навчанням. Мова йде про службу в армії. А служив Василь Михайлович у 5 ескадрі кораблів Військово-морського флоту тодішнього Радянського Союзу. Освоював горизонти Середземного моря. Був радистом – саме до нього стікалася вся інформація. До того півроку проходив відповідне навчання. А відтак постійне плавання на кораблях та відвідини портів Сирії, Єгипту, Туніса, Болгарії. Це незабутні подорожі. В прямому сенсі перед ним відкривався весь світ. Юнак з Приборжавського, який міг бачити корабель хіба що по телевізору, набрався купу вражень, які й понині гріють душу. На нього кожного дня чекало якесь відкриття. Неодноразово на кораблях доводилося розсікати течії проток Босфор і Дардинелли в Туреччині. Окрім цього, буваючи за кордоном, купував багато товарів, що були дефіцитними в Радянському Союзі. Таке собі поєднання приємного з корисним. Словом, про все це можна б точно зняти фільм, який міг би зацікавити широку аудиторію.
Після роботи в облспоживспілці доля закинула молодого кооператора в Ужгородську міжрайонну торгову базу. До 1993 року Василь Черепко встиг побувати й начальником відділу й заступником директора бази. Роботи вистачало, адже база постачала промислові товари аж на три райони – Ужгородський, Перечинський, Великоберезнянський і продовольчі – на Ужгородщину. Потрібно було своєчасно доставляти і підбирати товар у магазини. Будь-який промах в цифрах і транспортуванні однозначно відобразився б на авторитеті і таки був би ударом по власній кишені на кругленьку суму. А цього вже досвідчений товарознавець дозволити собі не міг.
У роки незалежності держави, з 1995 він працює податківцем у нашому районі. У цей період податкова система в державі була на шляху становлення. Багато що доводилося розбудовувати з нуля. Доклав руку до цього процесу на Іршавщині й новоспечений податківець, особливо в сфері ревізій та перевірок. Максимально врахувати вимоги податкової системи, адаптувати їх до місцевого рівня, з одного боку, а також проявити неабияке розуміння становища підприємців, з іншого, — справа далеко не з легких. Та він намагався це добре поєднувати, чим заслужив повагу серед колег та суб’єктів підприємницької діяльності.
Новий професійний поворот привів Василя Михайловича до управління Державного казначейства України в районі. Роботі в цій службі він присвятив шість років свого життя. Багато паперів, цифр, звітів, документів, законодавчих нововведень просто «вимагали» неабиякої пильності і точності. Принцип «один рахунок сюди, один туди – нічого не міняється» явно не проходив. І перефразовуючи відомий математичний вислів, перестановка доданків тут таки могла кардинально змінити суму тієї чи іншої установи. Великою мірою став у нагоді досвід роботи в споживчій кооперації.
Вже у 2003 році на конкурсній основі перейшов працювати на посаду начальника фінансово-господарського відділу управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації. Швидко налагодив співпрацю з усіма колегами в організаціях соціальної сфери, завоював авторитет серед працівників установи. Через три роки плідної роботи очолив управління соціального захисту населення РДА, яким керує і понині. Він – один із тих керівників, які тримають в голові основні цифри, що стосуються роботи.
– Наразі на обліку управління знаходиться 177 чорнобильців, 152 учасники АТО, більше 9 тисяч, які отримують допомогу на дітей. «Житлову» субсидію має 8281 сім’я. Пільги отримують 22 тисячі 300 осіб. Веде догляд за престарілими, особами похилого віку та інвалідами І групи 1681 чоловік. За рік тільки «дитячих» виплат надається на суму більше 110 мільйонів гривень. Всім учасникам антитерористичної операції надано матеріальну допомогу, а також допомогу на придбання твердого палива та оплату комунальних послуг, якщо проживають у квартирах. Зараз проводиться виплата разової грошової допомоги ветеранам війни до Дня Перемоги. Варто відзначити, що план по призначенню субсидій на житлово-комунальні послуги перевиконано на дві тисячі сімей, – констатує Василь Черепко.
Хоч в управлінні працює 55 чоловік, а навантаження на спеціалістів доволі відчутне. Додалося роботи з надання житлово-комунальних субсидій населенню, обслуговування з внутрішньо переміщеними особами із Криму та Сходу України, учасників АТО та пільг за доходами громадян. Потрібно якісно і своєчасно прийняти документи, опрацювати їх, оперативно виплатити допомоги і компенсації. За показниками роботи управління займає хороші позиції в області.
Керівник управління одним із стратегічних завдань вважав створення комфортних умов роботи для підлеглих. Взявся за проведення капітального ремонту установи по вулиці Волошина, 11. Скептикам чомусь здавалось, що ця справа так і залишиться чи то на словах, чи то на півдорозі до реалізації. Та марно так думали, адже вже два роки спеціалісти установи працюють у затишних і комфортних умовах. А сама будівля є однією з кращих серед таких на Закарпатті. Приємно, коли твою роботу бачать і дають їй належну оцінку люди. Не менше задоволення отримуєш, коли її високо оцінюють знамениті колеги, фахівці у високих владних кабінетах. У березні цього року начальнику управління оголошено подяку міністра соціальної політики за сумлінну працю, високий професіоналізм при виконанні службових обов’язків, вагомий особистий внесок у справу соціального захисту населення.
Це вже його друга така міністерська нагорода. Він також має відзнаки ЦК профспілки держустанов, обласної адміністрації, РДА, архієпископа Мукачівського й Ужгородського Феодора. Звісно, у всіх цих здобутках велика заслуга кожного працівника управління, які дбають про малозабезпечених громадян, цільове використання коштів місцевого та державного бюджетів. Василь Черепко, маючи 23 роки стажу державної служби, охоче з ними ділиться своїм багатим досвідом.
Колишній військовослужбовець морського флоту добре знає, що таке тиха гавань. Такою для нього без перебільшення є сім’я. Про затишок і комфорт неабияк дбає жінка Наталія, яка працює в аптеці №168 м. Іршава. Справжньою гордістю є син Андрій, котрий зараз грає за основний склад ужгородської «Говерли» у прем’єр-лізі, а також навчається на третьому курсі факультету здоров’я людини УжНУ. Шанує Василь Михайлович батьків. На батька завжди рівнявся, захоплювався його витримкою та працею над собою. Той був добровольцем Великої Вітчизняної війни, двічі поранений там. У мирний час працював на вапнозаводі, де отримав вищу на той час нагороду – орден Леніна.
Вмілий керівник у вільний від роботи час займається бджільництвом. В його особистій пасіці налічується 55 бджолосімей. Заклав великий і хороший сад. Тут красується більше ста видів плодових дерев. Це: груші, яблуні, сливи, черешні, абрикоси, персики тощо. Є понад 20 видів європейського винограду. Працюючи серед такої краси, якось само по собі мріється. Хотілося б, щоб сад поповнився тропічними деревами і свої плоди давали хурма, інжир, ківі. І було б дуже класно, якби син Андрій майстерністю в футболі зрівнявся, скажімо, з Шовковським. Це був би гарний почерк славних футбольних традицій Черепків.
Іван КОПОЛОВЕЦЬ
