Версія для друку Версія для друку

Яким має бути бджоляр?

Спеціальна література повідомляє, що наприкінці XVII-го століття загальна кількість бджолиних сімей у селянських господарствах на Україні доходила до 50 мільйонів. Порівнюючи з нинішніми справами в бджільництві, ця цифра видається значною, особливо якщо врахувати кількість населення тоді і тепер. Отже, мед наші предки їли, як то кажуть, від пуза. Любов до меду та інших бджолопродуктів була настільки високою, що люди не звертали увагу на те, що немає виробництва, яке б потоком виготовляло вулики та інший бджолярський інвентар, і що немає такої численної, як нині, наукової літератури з бджоловедення.
З пращурами зрозуміло. А що ми? Може, мед розлюбили або цукор став миліший нашому серцю та шлунку, аніж природний нектар? Аж ніяк. Серед наших співвітчизників якісний натуральний мед і нині користується величезною популярністю, та тільки на столі його побачиш не так уже й часто. З повсякденного продукту, який колись обчислювали пудами, мед для переважної більшості родин перетворився на делікатес, який із шафки дістають на свята або, щоб хворому в чай чи молоко додати. А на столі, де колись постійно красувалася велика випечена з глини миска меду та різних фруктів, цим же медом залитих, нині лежить величезна гора продукції хімічного виробництва, чомусь іменованого кондитерським.
Так у чому ж річ? Що заважає нам пити чай з медом і ставати день у день здоровішими, регулярно споживати найкоштовніший і найунікальніший продукт, створений самою природою? Адже мед і перга – просто джерело корисних речовин, зібраних по крапельці з мільйонів квіток нашими маленькими трудівницями, і не просто зібраних, але й упакованих у найкращому вигляді!
Говорять, що медоносна база нині зовсім не та, що була 200 років тому. Вирубали ліси, зорали під монокультури поля, хімія, асфальт, бетон. Це справді так. Але погляньмо на свої дії тепер. Ось, ось задимить торішня трава, і чагарники, обпаливши молоді деревця та, хтось стане рубати молоду акацію на кілки для городу. А погляньмо: майже в кожному дворі стоять качалки для дітей, підпорки теж з акації. Блакитне паливо (газ) стало дорожче, дрова теж з акації. А скільки вирубано акації на паркет!
Людина за добу вдихає одинадцять тисяч літрів кисню, і стільки ж дає кисню одне дерево. Зрубавши дерево, нас всіх обкрадають. Якщо людина підходитиме до природи по-варварськи, що залишимо нашим нащадкам? Потрібно, щоб кожна людина посадила для себе і для членів сім’ї тільки по одному деревцю, і дихати стане легше. Питання це серйозне, і давайте постараємось не рубати гілку, на якій сидимо.
Сьогодні пішла мода обзаводитись бджолами, не знаючи азів бджолоутримання. А для того, щоб були переконані, аби завести бджіл, то перед тим потрібно декілька років навчатись у знайомого бджоляра. Пасіка – це щоденна, важка праця, бджоли – істоти дуже хворобливі, і їх потрібно постійно лікувати.
Яким має бути бджоляр?
Звичайно, таким, що любить бджіл і природу, не бути комерсантом. Це справді доволі тяжка праця. Адже бджоли можуть зробити щось неправильно: під час розпалу медозбору почнуть роїтися або, вкрай розгнівавшись, просто не працюватимуть. А для того, щоб підвищити «удої» існує чимало способів: заміна маток, підсилення слабких сімей тощо.
Роїння як природний процес розмноження бджіл фахівців давно вже не влаштовує. Йому не заміну прийшли поділ сімей на відвадку, закриття маток в ізолятори під час основного медозбору, коли нема взятку, та штучна двоматкова система бджоловедення. Спроба розібратися в цьому може зневірити навіть ентузіастів і надовго, якщо не назавжди, відбити бажання заводити пасіку.
У переважній більшості бджолярі – це приємні, симпатичні люди. Вони думають і працюють. Вони звикли трудитися саме таким чином, в рамках однієї системи, і змінити підходи своєї діяльності вони не хочуть. Проте, вони відчувають, що треба щось змінювати, причому, в глобальному плані, думають про це і завжди з радістю діляться своїм досвідом.
У чому ж полягає проблема та як її реалізувати?
− навчитися утримувати бджіл з мінімальним втручанням у їхнє життя;
− зробити утримання бджіл справою легкою та приємною, доступною й привабливою для кожного, хто хоче цим займатися;
− відшукувати й поширювати легкі й доступні для всіх системи утримання бджіл;
− створювати відповідну кормову базу біля пасік, яка формується як із нектароносів сільськогосподарського призначення, так і природних.
Гірко усвідомлювати, що нині в Міністерстві аграрної політики, а також в обласних та районних управліннях сільського господарства питаннями бджільництва по суті ніхто не займається. Переконаний, що бджільництво України з його славними традиціями, з тією величезною користю, яку воно приносить, заслуговує на створення в складі міністерства департаменту бджільництва з відповідними підрозділами в областях і районах, а очолювати їх мають професіонали, патріоти України.

Юрій САМОРИГА,
пасічник.

Ваш отзыв

Ваш коментар