Версія для друку Версія для друку

Він був і медиком, і журналістом

Із першого виходу в світ газети «Нове життя» біля неї постійно гуртувалася творчо обдарована молодь. Багато хто прагнув опублікуватись на сторінках районного часопису. Серед них був і юнак Іван Сухан із с. Сільце. Крім віршів, новел і оповідань він писав статті про життя рідного села, людей, проблеми, які доводилося вирішувати громаді.
Навчаючись у школі, він писав про однокласників, вчителів, про справи, які вирішували учні, дописував у шкільну стінгазету, був редактором «Комсомольського прожектора». Його матеріали були актуальними, змістовними, цікавими, бо в них відображалася повнота життя навчального закладу. Хлопець завжди мав підтримку у газетярів районки, десятки літ був членом літературного об’єднання «Промінь». Колишній редактор газети Василь Звонар не просто заохочував його добрим словом, а й давав дружні поради, допомагав знаходити теми, вчив працювати із словником, радив багато читати. І. Сухан повсякчас відчував підтримку навчителя.
Після уроків хлопця часто можна було побачити на колгоспних полях, де він охоче спілкувався із механізаторами, овочівниками, виноградарями, садівниками, жив їх проблемами. То були часи, коли газету читали майже в кожній оселі, бо сільчани не лише працювали в сільгосппідприємстві, а й доїжджали на роботу в м. Іршава на абразивний завод, завод «Іршавремверстат» , райсільгосптехніку, промкомбінат облспоживспілки, заготконтору… Кожен виступ у газеті мав вагу.
І. Сухан добре знав життя, бо народився у бідній селянській родині. Після закінчення школи вступив у Берегівське медичне училище. Здобувши спеціальність фельдшера, був направлений працювати в гірське село Бронька. Через рік його було переведено завідуючим здоровпункту с. Суха. Тут і познайомився із талановитим юнаком, майбутнім лауреатом Шевченківської премії Дмитром Кременем. Іван Михайлович порадив надсилати йому свої вірші до районної газети «Нове життя» та в обласну – «Закарпатську правду», бо серцем відчував, що Дмитро – це діамант, його поетичні рядки зачаровували, викликали у читача великий резонанс. Про те, що свого часу його підтримав саме Іван Сухан, Дмитро Кремінь згадує і дотепер і щиросердечно дякує за те, що допоміг йому опублікувати перші поетичні твори. Пройде небагато часу, і про Д. Кременя заговорять, а в пильних органах влади він почав викликати підозру… Напевне, саме тому його наші можновладці відправили в Миколаївську область. Думали, що такий гірський паросток знидіє, засохне, а вийшло навпаки. Він став лауреатом багатьох премій, видав десятки книг, його друкують найповажніші журнали України. А ми, газетярі, звичайно, гордимося, що перші поетичні твори він друкував саме на сторінках районного часопису.
Із с. Суха І. Сухан був переведений на роботу в с. Заріччя. Але про перо не забував, продовжував дописувати в «Нове життя». Водночас друкувався в «Медичній газеті», журналі «Фельдшер й акушерка», в альманаху «Зірочка». Водночас вступив на заочне відділення факультет журналістики Львівського державного університету.
Ми неодноразово запрошували Івана Михайловича Сухана на роботу в редакцію газети, – часто згадував Василь Звонар. – Але він не міг зрадити першій професії – лікувати людей. То були часи, коли медицина була в загоні, не було сучасних препаратів, люди помирали від того, що невчасно була надана медична допомога або неправильно поставлений діагноз.
Згодом І. Сухан був переведений на нове місце роботи в м. Іршава фельдшером швидкої допомоги. Тут працював аж до виходу на пенсію. За чесну, сумлінну працю був нагороджений багатьма почесними грамотами, похвальними листами та відзнаками. У 1990 році його було удостоєно медалі «Ветеран праці». Іван Михайлович неодноразово обирався депутатом сільської ради.
І. Сухан – автор трьох збірок – «За покликом серця», «Струни душі моєї» і «Прилетіли гуси». У потойбічні світи пішов рано – на 65-ому році життя. Ніби відчуваючи свій останній подих, він писав:
Життя таке коротке,
Наче одна мить,
Мов трава зів’ яне,
Свічка догорить.

Все наше багатство
З вітром полетить,
Бо то діло Боже,
Кому скільки жить.

Чи любив молитву,
Чи в церкву ходив.
На то Суд Господній,
Хто що заслужив.

Якщо так прожив ти,
Тоді недарма.
Й остання хвилина
Легка, нестрашна.
На жаль, третю збірку, яку сам зібрав і відредагував, він так і не побачив, бо був важко хворим… Справу довели до кінця його сини Іван та Віталій, до речі, теж лікарі.
Передмову до книжки для дітей старшого дошкільного та молодшого віку «Прилетіли гуси» написав лауреат премії імені Лесі Українки Степан Жупанин. «Поет Іван Сухан – мій друг з дитинства, – йдеться у передньому слові «З любов’ю до дітей». – Ми навчалися в одній школі, разом писали замітки в районну газету «Нове життя», відпочивали на березі річки Боржава під час канікул. Після закінчення медичного училища Іван Михайлович працював фельдшером, лікував людей. Його поважали усі. Він був мудрий, привітний і дуже порядний чоловік».
Високої думки про творчість І. Сухана був і його земляк – поет Андрій Кобаль. «Думаючи про Івана Михайловича Сухана, – йдеться у передмові до книжки «Струни душі моєї», – завжди зупиняюсь на зіткненні двох моментів його життя: чого більше виділила йому доля – успішної праці на ниві професійного медика чи паралельного неспокою в журналістиці та літературі. І перше, і друге він робив з притаманною йому любов’ю і ретельністю. Дісталась йому нелегка життєва дорога: сирітське дитинство, війна і повоєнні літа, навчання і праця, праця, праця. І впродовж багатьох років його вірним супутником і порадником була дружина Ганна Василівна».
Андрій Кобаль влучно підмітив: «Про щоб не писав Іван Михайлович чи в прозових, чи в поетичних творах, кінцевим акордом у них звучить щире побажання читачам (а це переважно твори для дітей) рости правдолюбами, любити рідний край, оберігати і примножувати його неповторну красу, дбати про чистоту власної душі». А. Кобаль має надію, що творчість Івана Сухана стане добрим порадником читачеві в духовному становленні на бурхливій життєвій дорозі.
Збірку «Прилетіли гуси» «благословив» у світ колишній редактор газети «Нове життя» Михайло Ціцак.
Іван Сухан писав просто і доступно, – згадує тепер Михайло Іванович. – У його творах гостро звучить тривога і відповідальність перед майбутнім, обстоювання пріоритетних і підсилення моральних координат інтелекту. Водночас він художньо синтезує найважливіші проблеми – такі, як життя і смерть, любов і ненависть, правда і кривда, вірність і зрада, а його твори спонукають читача до роздумів.
… Він був і медиком, і журналістом. Про нього залишились лише хороші спогади. Бо все, що він робив, було чесно, на совість, від щирого серця.
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар