Версія для друку Версія для друку

„…Вона завжди знає, що в житті найголовніше”

Красується на березі світлої Боржави мальовниче і співуче село. Мабуть, небагато таких сіл на Іршавщині, де б люди так гарно працювали, і пісні, і вірші самі складали, як у Довгому. Скільки народних талантів вийшло з цього працелюбного і співучого села, які невичерпні тут творчі народні джерела!
Ось у цьому селі 3 березня 1966 року у сім’ї Віри Федорівни та Петра Федоровича Поп народилась донька . Було у цій дружній сім’ї ще троє дітей, потім разом з’явились дві доньки, одна з них – Віра, яка змалку звеселяла людей піснями і музикою.
Вчилась Віра спочатку в рідному селі в Довжанській середній школі і вже тут показала себе здібною до мистецтва, тому паралельно з 1976 по 1982 р.р. вчиться у Іршавській дитячій музичній школі ( філіал с. Довге) по класу баяна у викладача Ляха Амброзія Семеновича. Після закінчення школи вступила на відділ народних інструментів Ужгородського державного музичного училища імені Дезидерія Задора. Доля звела з висококваліфікованими викладачами Рощахівським Арсеном Михайловичем та Турлаковою Валерією Миколаївною. І вже в училищі відбулись прояви потягу до хорового мистецтва. І не випадково, закінчивши училище, повернулася у рідне село і пішла працювати учителем музики у Довжанську середню школу, де успішно працювала з учнівським хором, який займав призові місця і одержував дипломи на оглядах і фестивалях.
З 1986 року працювала в Іршавській дитячій музичній школі. З 1993 року – у Великораковецькій, а в 2003 році переведена у нову відкриту Білківську дитячу школу мистецтв, де працює і по сьогоднішній день. Віра Петрівна очолює відділ народних інструментів з 8-ми викладачами, троє з яких вже її випускники – баяністи, голова профспілкового комітету. Як висококваліфікований педагог і наставник має чим пишатися. Серед її учнів – випускники консерваторії, педагогічних інститутів, 7 випускників музичного училища, педагогічного училища та коледжу культури і мистецтв. Вони – переможці всеукраїнських та міжнародних конкурсів баяністів, чим і прославили ім’я свого наставника та рідний край. За час викладацької роботи у Великораковецькій та Білківській дитячих школах мистецтв підготувала учнів-переможців конкурсів різних рівнів, а саме: 48 переможців у районних конкурсах; 29 – в обласних; 12 – у всеукраїнських (серед них 7 перших місць); 6 – у міжнародних. Це: Марина Мурник, Петро Мурник, Роберт Горзов, Ганна Ерделі, Андріана Пасуля, Олександр Горзов, Петро Сочка, Яна-Каріна Зовдун, Іванна Семак, Світлана Штефаньо, Вікторія Копинець.
Ще однією творчою постаттю поновлено каталог «Хормейстери – митці Іршавщини» – це В.П. Ерделі, – який скоро побачить світ.
Наразі все так і продовжується. Та доля щедра і звела Віру Петрівну з чудовою людиною – благочинним, настоятелем Свято-Петро-Павлівського православного храму, що у селі Білки, протоієреєм Георгієм Чулеєм, який став ініціатором створення у селі дитячого духовного хору. Цю ідею було підтримано Вірою Петрівною, тому що давні спогади про роботу з дитячим хором у рідному Довгому ностальгічно відображались в її пам’яті. Потяг до співу, а ще духовного – це одна з рис її інтелігентного, урівноваженого характеру. І головною метою у цій роботі стало довести до хористів велич духовної пісні, сприйняти її як прагнення власного самозаспокоєння і спасіння. І вже перші репетиції показали, наскільки близькі і зрозумілі учасникам тематика, образи духовних творів. Кожне слово, кожну інтонацію вони сприймали і серцем, і душею. Це й зрозуміло, адже усі духовні твори пронизані глибокою любов’ю. Зі слів о. Георгія Чулея: «Віра Петрівна прихожанка нашого храму і є прикладом високої моралі для односельчан. Чуйна, терпелива, добродушна дружина, мама і бабуся завжди знає, що у житті найголовніше».
Дитячий духовний хор під керівництвом Віри Петрівни супроводжує Літургію в Свято-Петро-Павлівському православному храмі, що у селі Білки, бере участь у святкових богослужіннях в церквах району. А ще вони – учасники традиційних районних фестивалів колядницьких колективів та духовного співу.
Закохана у мистецтво, Віра Петрівна оповита любов’ю чоловіка Івана Петровича, двох доньок Віри та Софії, які теж у своєму житті пізнали світ музики, як і їхня мама, навчались в школі мистецтв, були учасниками духовного хору. Приносила насолоду пісенна творчість доньки Віри. Життя набуло певного значення при появі онуків Іванка та Кіри. І переконана Віра Петрівна, що духовна творчість відіграє виняткову роль. Вона для багатьох людей асоціюється із самим предметом духовного і національного існування. Вона – уособлення самої людини.
«Дуже часто, літніми вечорами – каже Віра Петрівна, – милуюсь природою, бо з обох боків село оточують ліси, сади, ниви. Люблю помовчати. Тільки пташки не можуть стриматись. Цікаво, про що їх пісні?..»
Сьогодні ми впевнено можемо сказати, що то був спів на честь обдарованої і невсипущої людини, на честь її нелегкого, але змістовного життя, відданого сім’ї, талановитим учням, односельчанам, рідному мистецтву – Вірі Петрівні Ерделі.
Щира вдячність шанувальників мистецтва та колег за високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, повноту життя і щедрість душі. Впевнені, що і надалі вона докладатиме зусиль задля утвердження духовних надбань свого краю.
Оксана Сідор.

Ваш отзыв

Ваш коментар