- Нове життя - https://nz-ir.com -

ПОШУК І НОВИЗНА в основі вердиктів членів журі всеукраїнського конкурсу

Про це та деякі інші аспекти оцінки учнівських робіт у інтерв’ю із Андрієм Світлинцем.
– Андрію Андрійовичу, зовсім недавно Ви повернулися із Києва, де брали участь у підбитті підсумків Всеукраїнського конкурсу учнівських краєзнавчих пошукових робіт, який проводився під егідою Державного центру туризму. Ваша участь у роботі журі – своєрідний дебют чи звична практика?
– Скоріш за все – звична практика, бо свій перший «київський конкурс» провів ще у 2007 році. Крім цього, починаючи з 2003 року, постійно беру участь у складі головної суддівської колегії на Всеукраїнських краєзнавчих зльотах, які проводяться раз на два роки на базі табору Всеукраїнського центру туризму, що розміщений у селі Осій.
– Ваш досвід у оцінюванні робіт учнів району і Закарпаття у попередні роки дозволяє висновувати певні оцінки. Як на Вашу думку, які позитивні тенденції можемо спостерігати в учнівській науковій творчості за останні десять років?
– Перше, що можна зауважити, це більш високий науковий рівень робіт. По-друге, в орбіту дослідження вводяться нові імена, нові події, активно використовуються архівні та польові матеріали. Надзвичайно цікавими є роботи, які по-новому проливають світло, на здавалося б, усім добре відомі факти нашої історії. Завдяки новим комп’ютерним технологіям помітно виріс рівень оформлення робіт, що проявляється у активному використанні історичних реконструкцій, карт, схем, діаграм і т.д.
– Але ж є, мабуть, і таке, що викликає занепокоєність, якщо не сказати, тривогу?
– Звичайно, не без цього. Трапляються роботи, які «списані» з Інтернету, або відверто сфальсифіковані, коли польовий матеріал «притягнутий за вуха», а науковість взята з енциклопедичних чи академічних видань. А ще інколи трапляються надзвичайно цікаві дослідження, але через відсутність необхідного досвіду вчителя-керівника, який має скоординувати грамотну подачу матеріалу, ці роботи не можуть набрати потрібних оціночних балів.
– Якщо взяти за точку відліку оцінку Закарпаття, в порівнянні з іншими регіонами, де ми в загальноукраїнському контексті: де вливаємося в загальне русло; де, можливо, випереджаємо в чому-небудь; а в подечому залишилися на старих позиціях, а значить, – і відстали?
– Я б не сказав, що Закарпаття «пасе задніх», хоча рік на рік не приходиться. Дуже добре сприймаються дослідження, які висвітлюють події Карпатської України, бо ця тема для багатьох була майже невідома, і на фоні загальноукраїнського рівня ми виглядаємо досить-таки гідно. Також жвавий інтерес викликають теми, що презентують природу краю та розробки туристичних маршрутів. Я неодноразово бачив, як мої колеги копіювали для себе такі роботи, щоб у майбутньому використати цю інформацію для подорожей по Закарпаттю.
– Дозвольте провокативне питання: є можливість у члена журі всеукраїнського конкурсу стати протеже для свого, закарпатського учасника?
– Теоретично і практично «ТАК», але на противагу цьому є багато «НІ». По-перше, за неписаним «правилом» суддя ніколи не перевіряє роботу із своєї області; по-друге – роботу перевіряють троє суддів і оцінки усіх трьох потім сумують і ділять на три. Якщо є велика різниця у суддівських балах, то цю роботу усі судді переглядають ще раз і приймають рішення колегіально; по-третє, є елементарні правила порядності, чесності, справедливості. Порушити ці правила можна лише раз і… більше перевіряти роботи тебе ніхто не запросить. Я особисто дотримуюся такого правила – якщо робота цікава, актуальна, у ній присутній учнівський пошук і новизна, вона відповідає всім заявленим критеріям – то нехай що, а бали будуть максимально високі. Аналогічно працюють і інші п’ять членів суддівської групи.
Розпитував
Михайло БОРЖАВСЬКИЙ.