- Нове життя - https://nz-ir.com -

Найбільша нагорода – вдячність читачів

Не віриться, що районному виданню цьогоріч виповниться 70 літ.
Перший номер газети побачив світ 10 жовтня 1946 року. Протягом цього часу газета стала улюбленою для багатьох поколінь. На її шпальтах починали свою творчу діяльність лауреати Шевченківської премії – Дмитро Кремінь, ім. Лесі Українки – Степан Жупанин, ім. Олбександра Духновича – Іван Петровцій, обласної Федора Потушняка – Василь Кузан.
На широку журналістську стежину саме тут ступили Василь Звонар із Підгірного, Іван Мельник із Великого Раківця, фольклорист Михайло Панько з Приборжавського, Іван Калинич із Малої Розтоки, Іван Фельцан із Мідяниці, фотокореспондент Олександр Бажів з Білок, Андрій Мойсей з Іршави.
Ось що згадував про свої перші роки роботи в «Новому житті» колишній редактор газети Василь Звонар:
− Свого часу я працював у обласній газеті «Советское Закарпатье». Це був дружній, спрацьований, творчий колектив. Та наприкінці 1959 р. газету закрили. Журналісти розійшлися хто куди.
Василя Звонара взяли працювати в «Закарпатську правду». Однак на новому місці роботи його сприйняли чомусь прохолодно. І він був дуже щасливий, коли перший секретар Іршавського райкому партії запропонував йому посаду заступника редактора районної газети « За Нове життя». Редактор цієї газети – Василь Лендєл прийняв його із задоволенням. Звісно, В. Звонар не знав, що йде ротація кадрів: невдовзі В. Лендєла забрали працювати в обком партії. Посаду редактора районки обійняв В. Звонар.
Василь Юрійович часто згадував слова першого секретаря райкому Юрія Гонака, який жартома сказав:
− Чи думала твоя мама, що будеш обіймати такий високий пост у районі.
В. Звонар, звісно, промовчав. А від хвилювання йому дух захопило.
Молодий редактор із душею взявся за доручену справу. Завів нові рубрики, надав шпальти молодим талантам. Але потім відбулося об’єднання районів, яке порушило звичайний трудовий ритм. Іршавщину приєднали до Берегівського району. У Берегові почала виходити газета «Червоний прапор» для трьох районів: Берегівського, Виноградівського і Іршавського двома мовами: українською й угорською. Редактором став Юрій Чанаді. Іршавчанам довелося доїжджати на роботу. Колектив видання поповнив Іван Сухан із Заріччя.
Незабаром в державі знову розпочалася реорганізація. Було поновлено райони. Іршавські газетярі повернулися в рідне селище і продовжили випускати новинку. І знову очолив колектив В. Звонар. Основна увага була звернута на те, щоб газета була цікавою, користувалася авторитетом серед населення, мала своє обличчя. В Іршаву із Берегова повернувся працювати Іван Печора. Прийшли працювати в газету також Йосип Чіка з Сільця, Василь Греба із Мукачева, Василь Мельник із В. Розтоки і Олександр Сенинець із Білок.
Василь Греба невдовзі залишив районку. Його місце зайняв Євген Чернюк із Довгого.
Також Олександр Сенинець поїхав на навчання у вищу партійну школу. У газету прийняли працювати Наталію Бабинець. Із перших днів добре вписалася в колектив Магдалина Бобіта. Василь Звонар часто любив згадувати, що Магдалина Степанівна стала висококваліфікованою секретар-друкаркою, із нею легко працювалось. Василь Юрійович на ходу диктував їй інформації, замальовки.
На літучках В. Звонар часто любив згадувати, що він радий за те, що колектив редакції поповнили кваліфіковані журналісти Тетяна Палінчак та Михайло Ісак. Водночас йому було дуже приємно, що з нашого колективу вийшли такі «аси» журналістики як Іван Гудзоватий, який довгий час працював спочатку редактором Воловецької районки, а згодом – кореспондентом газети Верховної Ради України «Голос України» по Закарпатській області, та Олександр Сенинець, який після закінченя ВПШ став кореспондентом «Закарпатської правди» по Іршавському й Виноградівському районах.
Ще один газетяр Едуард Камінський випустив власну книжку, успішно працював у жанрі гумору й сатири. Став професійним письменником Василь Греба.
Добру школу в газеті пройшла донька В. Звонара – Ірина, яка після закінчення УжДУ працювала в обласних газетах: «Закарпатська правда» та «Новини Закарпаття».
Газета упродовж кількох десятиліть залишається улюбленим виданням жителів Іршавщини. І найбільша нагорода для нас, газетярів, коли почуєш щире читацьке «спасибі».

Василь ШКІРЯ.