Версія для друку Версія для друку

Осінь…

Дощить сьогодні. Сильно. Погода для:… бути в хаті і лежати на дивані. Надворі сіро-сіро. І волого. Хочеться тепла.
Прийди до мене. Зігрію тебе. Ніжно-ніжно притулю до себе і дихатиму у вушко. Не лоскотно щоб було, а якось по-домашньому, коли вогонь у шпорі(грубці) і дрова тріскотять. А тобі тепло і тихо біля мене, зі мною. В блаженстві ти перебуваєш й іще сильніше втискаєшся у мої груди, обнімаєш мене своєю теплотою, ніжністю, лагідністю, єством своїм.
За вікном Осінь. Подруга Зима до неї наближається, Хоче вкрити землю, ліси білим пухнастим снігом, щоб тепло їм було під ковдрою тією.
Сумує чомусь трохи Осінь.
І плаче дощем по комусь,
чи по чомусь.
Може за минулим?
Бо як плакати за майбутнім?
Ніхто цього не знає.
Можливо самотньо їй, Осені?
А нам із тобою ні. Ми удвох, як одне ціле і нероздільне. Ми тулимося одне до одного. А до кого притулиться Осінь? Скільки питав – ніхто не знає. Жаль. І чому воно так? Чи у Осені нікого не може бути, щоб її зігріти?
А сльози дощу ллються і ллються на землю, на оголені уже дерева, на траву зелену і ще де-не-де, на хатні дахи, на парасольки, на річки-потічки, які повноводою своєю уже шумніші за сльози дощу; чи то із суму, чи з печалі Осені плачеться, а, може!!! О, Боже!!! Як це раніше не спадало на думку: так це ж бо вона, різнобарвно-кольорова красуня – наша Осінь – своїми лагідними, цілющими сльозами попросила нас усіх зайти у свої хатини, домівки, квартири. Щоб були ми разом. В купі-купочці із дідиком і бабкою, мамкою і няньком, з братиками і сестричками, і, щоб нам усім було добре-добре, тепло-тепло.
Тепло-тепло…
А за вікном осінь. Ні Осінь. Осінь.
Ми теж з тобою у цій Осені.
І нам теж добре-добре…
Тепло-тепло…
І ніжно…

Юрій Мельник,
с.Довге

Ваш отзыв

Ваш коментар