Версія для друку Версія для друку

НАШІ ВИТОКИ – ДЖЕРЕЛО МАЙБУТНЬОГО

Відколи існує світ, завжди був учитель і учень. Наша національна освіта має дуже глибокі коріння.

Писемність в Україні знана з епохи трипільської цивілізації. Про це, зокрема, свідчать зафіксовані в печерах Кам’яної Могили письмена (петрогліфи). Іноземні дослідники і мандрівники підтверджують, що з ІХ ст..українці мали рукописні книжки.

Історичні факти засвідчують, що високий рівень освіти суспільства мав місце ще в дохристиянські часи, на перших етапах києворуської державності. Історичні пам’ятки – договори Русі з Візантією (912,945рр. та ін.) підтверджують: писемність була поширена у ті часи. Про це свідчать і культурно-історичні пам’ятки «Послання оріян хозарам», «Велесова книга», створені орієнтовно  VIII-IX ст..

З упровадженням християнства (988) з’являється розгалужена система шкільних закладів. Діють школи «Книжного вчення», церковні, монастирські, жіночі школи, школи «кормильства». До татаро-монгольської навали на Русь-Україну лише в Києві було близько 400 соборів, церков, монастирів і при них діяли школи. Діти навчалися основ письма, читання і лічби, релігії. На відміну від Західної Європи в Київській  Русі освіта була доступна і для дівчат. Численні  факти свідчать, що рівень розвитку освіти і культури в епоху раннього середньовіччя був найвищим у Болгарії, Греції, Візантії та Київській Русі.. Але татаро-монгольська навала  загальмувала  розвиток освіти на досить тривалий час. Та козацька доба створила умови для великого українського відродження в царині національної освіти та виховання. У суспільному житті зростав культ знань, освіти, розуму і краси духовного світу. Значну роль в цьому відіграли П.Могила, Ф.Прокопович, П. Сагайдачний Б. Хмельницький, К.Острозький та багато інших. Та втрата Україною державності вкрай негативно позначилася на розвитку освіти. Навіть за  цілеспрямованої насильницької денаціоналізації, національно-патріотичні сили відстоювали українські освітньо-виховні ідеали. Помітний внесок у розвиток освіти зробило Кирило-Мефодіївське братство, членами якого були М.Костомаров, В.Білозерський, Т.Шевченко, П.Куліш, М.Гулак, О.Маркевич та ін.. Значний внесок у розвиток вітчизняної освіти і педагогічної теорії внесли К.Ушинський, О.Маркович, О.Духнович, М.Драгоманов, М.Грушевський, О.Шумський, О.Скрипник тощо.

Значний вклад в розвиток нашої освіти внесли також українці в еміграції, а саме І.Чмола, О.Тисовський,  П.Франко, Г.Ващенко та багато інших

З прийняттям 16 липня 1990 року «Декларації про державний суверенітет України» пробуджується національна свідомість, розпочалися процеси консолідації національно-педагогічних патріотичних сил. Створюються різноманітні  громадські освітянські організації, в 1992 році була створена Академія педагогічних наук України.

Однак українські  національні засади системи освіти й досі не діють. Прийняті Верховною Радою України  закони «Про Освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту»  та ін. стали основою для розробки нормативних документів, які  забезпечують вихід вітчизняної освіти на нові рубежі.

Нова реформа освітньої галузі, яка розробляється і впроваджується в життя дозволить вивести нашу українську освіти  на  нові більш сучасні рубежі, дозволить  інтегруватися в європейські, світові освітні процеси.

Я вірю що найкращі часи розвитку державності, освіти, науки, культури, духовності в нас попередуДо нових досягнеь і звершень усіх вас на педагогічній ниві.

Андрій Андрішко,

головний спеціаліст

відділу освіти РДА.

Ваш отзыв

Ваш коментар