- Нове життя - https://nz-ir.com -

Вода – життя

Народившись на світ, людина з перших хвилин потребує прісної води. Це умивання, прийняття християнської віри – окропленням водою. А все своє майбутнє життя живе за рахунок води. Тому що хліб можна замінити іншою їжею, а воду ще у світі не замінив ніхто ні на які інші продукти.
Ми, люди, які живемо на землі, не всі розуміємо, яку ціну має вода, а її ціна − життя. Я пенсіонер, маю час порибалити і спостерігаю страшну картину на річці Боржава. В літній період, в сезон купання по річці пливе все, що може плисти: від пластику − до мертвих тварин. Ми, ніби представляємо цивілізоване суспільство, самі робимо таке неподобство. Спочатку засмічуємо всі потічки і річки, а потім беремо з них воду. Це називається неповага до себе.
Свого часу, у шістдесяті роки минулого сторіччя, доводилося працювати в Сибіру. Там село від села на відстані 25 кілометрів. Туди, де я працював, привозили воду із сусіднього села. А літо спекотне – до 35 градусів. Там я навчився цінувати воду.
У Закарпатті ми маємо проблеми з питною водою щоліта. Що не рік, то все стає важче. Літо стає спекотнішим, а ми завзято вирубуємо ліс, хоча знаємо, що ліс – це комора води. Будуємо ресторани, об’єкти розваг, а забуваємо що-небудь збудувати для майбутнього дітей та онуків. У кожному селі є струмки, які влітку не висихають. Ще старі люди будували на них водяні млини. Всі вони беруть початок у горах. Чому нам не побудувати тепер водопроводи, які б діяли по принципу без насосів. У верхніх точках зробити водозабори із запасом 100 метрів кубічних, протягнути селами труби і підключити до сучасних водопроводів. Зробити санітарний захист водозаборів. Вкладені в це кошти повернуться скоро. А ще вдасться відвернути катастрофу. Це і епідемії різні, і не урожайність, і голод.
Майбутнє внуків у наших руках. Думаймо, що ми після себе залишимо. Поважаймо самі себе і дивімося з надією у завтрашній день. Нам теж наші предки залишили багато чого хорошого, що ми ним користуємося і сьогодні.
Михайло ІСАК,
с. Приборжавське.