Нещастя
Верхній Бистрий – типове безробітне село на Міжгірщині. І в ньому, як правило, з молодих років горяни змушені вирушати у далекі заробітчанські мандри із-за гострої проблеми працевлаштування за місцем проживання. Дванадцять років тому, на Покрови, у 18-річному віці і Віталій Мацкаль з простої селянської сім’ї подався аж у Ленінградську область на лісорозробки. Всього три тижні працював, як юнака спіткала біда. Трактор зачепив щитом смереку, котра звалилася йому на плечі. До свідомості прийшов лише в лікарні, де люди в білих халатах констатували страшний висновок: перелом хребта. Де лиш потім не лікувався – Києві, Львові, Донецьку та інде, але на ноги так і не вдалося стати із-за паралічу нижніх кінцівок. Важка хвороба безнадійно прикувала Віталія до інвалідської коляски. За вкрай гіркої обставини верхньобистрянець не впав духом – одержимо боровся за життя. Навіть вдалося здобути фах оператора комп’ютерного набору під час п’ятимісячних курсів у галицькій столиці. У неабиякій пригоді виявилася спеціальність в домашніх умовах, бо через Інтернет мав нагоду передусім спілкуватися. Саме внаслідок цього виду зв’язку налагодив контакт і з обласним “Інваспортом”, що дало можливість змістовніше проводити час: займатися вправами і згодом брати участь у змаганнях серед спортсменів з обмеженими фізичними даними. Спортфункціонери навіть ставили мету, щоб Мацкаль потрапив у параолімпійську збірну України з лижних гонок, та ба, боляче далася взнаки знову недуга і тренування довелося припинити. Щоправда, після лікування повторно почав настирливо відновлювати фізичні дані і зайнявся іншими видами спорту – фехтуванням і так званим бочу, що, до речі, теж входить у програму параолімпійських ігор. Навесні цього року знову вийшов на спортарену і в загальнокомандному заліку з бочу здобув друге призове місце.
31-річний Віктор нині щиро зізнається, що заняття спортом – це особливо щасливі миті в його житті, захоплення ним лиш додає віру у зміцнення фізичних сил.
… і щастя
Вікторія Цогла родом з Іршавщини – села Колодне. З Віталієм вони однолітки, а по гороскопу ще й сусіди: вона – Козеріг, а він – Стрілець. Як не прикро, але так вийшло, що й в одному віці їх підчатували несподівані травми, що поклали на інвалідські візки. Вікторія тоді навчалася в інституті у Києві, опановуючи фах стоматолога. І знову фартовим став Інтернет, який заочно їх познайомив.
–Мені одразу все сподобалася в цій милій і душевній дівчині, — з сердечною теплотою мовить Віталій Мацкаль.
Він дуже прагнув з нею зустрічі тет-а-тет. І його мрія з мрій незабаром здійснилася, коли відбувся спільний заїзд в реабілітаційний табір, що в селі Лавки на Мукачівщині. Віталій признається, що ні на йоту не помилився в уяві про Вікторію і зрозумів, що повинна стати для нього головною опорою. Вона для нього одразу стала рівнозначною найбільшому з чудес світу. Вже перші дні рандеву перевтілилися у кохання. Не просте, а платонічне. Таку любов, зрозуміло, увінчує тільки весілля. І шлюбна подія відбудеться, причому вже цього місяця, а саме – 26 вересня. Місце єднання пари закоханих сердець на рушничку щастя – мала батьківщина нареченої. Коли будуть надіватися золоті колечка, всі гості, що прийдуть розділити з молодожонами радість, будуть, звичайно, хором бажати усміхненому подружжю, щоб над їхніми головами завжди яскраво сяяли три сузір’я – Любов, Вірність та Щастя.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.
