- Нове життя - https://nz-ir.com -

ДОПОМОГА НА СВІТАНКУ

Хоч пройшло вже десятки років, але згадується один випадок із армійської служби. Я та ще мій один колега, чергували в санітарній частині. Звечора приходили військовослужбовці по допомогу. Все це було взимку, в лютому. Ми читали, розмовляли, розповідали анекдоти. І так непомітно минула ніч. А на світанку чуємо, що хтось іде. Надворі мороз, до мінус тридцяти градусів. Коли в такий час хтось іде, то далеко чути рипіння чобіт. Відкрились двері, і в медпункт сержанти вводять молодшого лейтенанта.
Йому погано. Оглянув його. Нічого такого не виявлено. Дали йому валідол, заспокійливі ліки. Відпочив трохи на тапчані. Потім встав, подякував за допомогу. Ми йому запропонували ще трохи відпочити, але офіцер сказав, що в нього квиток на поїзд, і він їде додому. Демобілізувався. Відклонившись, пішов, а ми йому побажали щасливої дороги. Вранці доповіли нашому вищому начальству: молодший лейтенант Гладко Йосип Іванович відвідав санчастину і йому було надано допомогу.
Вдень ми займалися роботою згідно з розпорядком. Але того ж дня про молодшого лейтенанта Гладка заговорило все військове містечко.
Виявляється, Гладко прослужив два роки в армії, в нього вища освіта. І такі військовослужбовці служили два роки, а не три. І перед демобілізацією їм присвоювали офіцерське звання. Так було із Гладком. Не пройшло і півроку після призову, як йому присвоїли звання молодшого сержанта, сержанта, а згодом старшого сержанта і старшини.
У першу чергу він взявся за наведення дисципліни у довіреному йому військовому підрозділі. Із цим завданням успішно справився. Його називали «ходячий статут». Не дозволяв своїм підлеглим звертатись один до одного по імені. Наприклад: рядовий Омельченко, єфрейтор Круглов і так далі. А до сержантського складу − «Товариш сержант, дозвольте звернутися …»
Найменше маленьке заперечення каралось позачерговим нарядом.
Розповідали, що при підйомі новоспечений старшина зробив зауваження рядовому Сидорову, щоб він краще заправив своє ліжко. А той відповів, що в нього ліжко заправлене добре. Така відповідь Гладкові не сподобалась. І за це, як за сперечання із старшиною, командир роти об’явив рядовому Сидорову сім діб суворого арешту. Він був задоволений лише тоді, коли йому відповідали: «Слухаюсь». «Так точно!».
Особливий склад роти жив в страху. Знали, коли щось не сподобається Гладкові, за це комусь бути покараним. Така поведінка викликала внутрішнє обурення майже кожного солдата.
Та служба в армії і будується на дисципліні, ніхто не смів навіть слова мовити. І воїни роти рахували щоденно, коли їхній командир демобілізується. Такий час надходив. Гладко, маючи вищу освіту, служив тільки два роки, а в роті більше половини служили по одному року і по два.
А тих, хто служив уже третій рік, було дуже мало.
Напередодні від’їзду, Гладкові присвоїли офіцерське звання молодшого лейтенанта. Підготував собі нову офіцерську шинель, шапку та інше обмундирування. Все нове до нитки. І це все зберігалось в «каптерці». Всі знали, що молодший лейтенант Гладко Йосип Іванович має квиток на поїзд.
Особовий склад полегшено зітхнув. Не буде «ходячого статуту». Буде в роті спокійніше. І на світанку, коли Гладко пішов одягатися в офіцерську форму, то побачив несподіване. Його нова офіцерська шинель, шапка, гімнастерка порізані на шматки. Що що, а такого він не чекав. Від цього дива йому стало погано. Два сержанти, які проводжали його на поїзд, доставили в санітарну частину. Після надання йому допомоги, поїхав молодий лейтенант у солдатській шинелі додому.
Слідчі органи займались цим питанням довго. Але так і не знайшли винуватця цього, так би мовити, злочину.

Михайло ЛОМАГА.