Версія для друку Версія для друку

ЖИТТЯ БЕЗ ФЕНТЕЗІ СУХЕ, БЕЗБАРВНЕ І ПІСНЕ…

Якщо ваше життя позбавлене містики – ви не ходили по тоненькому лезу страху, не відчували заціпеніння душі, вас не обливало холодним потом, зрештою, ви нічого не знаєте про таємниці життя. Бо життя без містики сухе, мов торішня солома, безбарвне і пісне, наче піст. Тому запрошую до цікавого читання книг-фентезі мого мудрого земляка і колеги Василя Шкірі. І я вам гарантую, що ви не пошкодуєте.
Нещодавно пан Василь подарував мені свою нову книгу «Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром». Щиро зізнаюся: мене заінтригувала назва. Бо коли мені дорогу перебіжить чорна кішка (без усіляких там понтів), я вірю, що впродовж дня мене переслідуватимуть невдачі. Можливо тому, що народилася на Закарпатті, де кожне село унікальномістичне, де не тільки письменники, але й прості люди черпають з пелюшок і віру в Господа, і віру у міфічні істоти, явища природи, і в те, що, насправді, тварини й рослини розмовляють; де існують біла і чорна магія, і навіть магія чорних кішок. У закарпатського містика Шкірі чорна кішка – це не тварина… Його чорна кішка настільки хитра і підступна, що навіть здатна налякати смерть.
Події розгортаються в гірському селі Загаття, в якому живе головний герой оповідання – Василь Ігнатко. Це – звичайний сільський хлопець зі звичайної родини. Мені дуже подобається те, що автор не копіює американську попсу містичних художніх книг, де головні герої наділені суперможливостями і рятують світ від нашестя епідемії, інопланетної загрози чи ядерної війни. Автор пише про простого, але цілеспрямованого і добросовісного хлопця, котрий шукає себе у житті. Цей герой, як і всі інші – невигадані, а живуть в тому чи іншому селі на Іршавщині. Хоча жити у селі важко, а з іншого боку – цікаво. Бо тут є те, що не знайдеш у мегаполісі: автентичність, мальовнича природа, екологічні продукти, чисте гірське повітря, щирі й працьовиті люди (щоправда, є і ліниві – письменник вимальовує і такі характери в оповіданні), цілющі казки і магнетизм сонця та інших сил природи. В селі навіть зовсім по-іншому плине час: ніби зупиняється, тече повільніше, але не для старої ворожки Гафії Терелкової. Ця героїня настільки колоритна і містична, що її боїться навіть… Смерть. Бо по – Шкірівськи легко в «Чорній кішці…» переплітається реальність з містичними подіями. Шкіря добре виписав сюжет і водночас так складно його закрутив, що читач не розуміє: а хто насправді головний герой в оповіданні: Василь Ігнатко, Оксана Терелкова чи її бабця, яка перетворюється в Чорну кішку чи… Смерть? Бо якщо починаєш аналізувати життя і вчинки кожного героя, їхні роздуми і життєві плани – усвідомлюєш, наскільки переплітаються їхні долі і долі інших людей, котрі живуть у Загатті, і в мене до кожного в серці народжується симпатія. Було б дивно, аби в селі люди не знали один про одного все на світі: хто що вирощує, хто б*є байдики, хто яким займається бізнесом, хто на заробітках чи потрапив у лікарню, хто народився і хто помер. Мабуть, Василь Шкіря винайшов машину часу. Прийнаймні у мене склалося таке враження про нього – вміло переніс мене, як читача, не тільки в це містичне село, але йому вдалося зробити більше: я стала найкращою подругою його героїні – Оксанки, я відчула себе меншою сестрою матері Василя – Марії Ігнатко (бо слухала її внутрішні монологи і погоджувалася з ними), я співчувала старій ворожці Гафії (Оксанчиній бабусі), я шкодувала Смерть – останній таки дісталося на горіхи від старої Терелкової.
… У Василя Ігнатка плани шляхетні. Він мріє відкрити власний бізнес, але не знає з чого почати. Хлопця мучать роздуми про те, як бути чесним підприємцем, адже не хоче обманювати людей. Прикладом для нього є його мати, котра за радянських часів працювала в колгоспі, очолювала рільничу бригаду, вирощувала кукурудзу, картоплю, буряки. Затим зайнялася власною справою – тримає худобу, а живе з сином з того, що продає на базарі власну вирощену продукцію та молоко. От вирішив Василь піти на річку, нарізати верби і виплести з неї сушарки – бо ж в саду достигають і яблука, і сливи, і груші. Було б дивно, аби в такого цілеспрямованого хлопця нічого не вийшло. Щоправда, йому на допомогу поспішають сусіди, котрі трохи згодом стануть його найкращими друзями. Але Василь не зупиняється на півдорозі – він задумав відкрити в райцентрі їдальню, де страви готувала б його мама (вона ж – найкращий кухар, бо її запрошують куховарити і на весілля, і на хрестини, і на похорони). Ніхто так не вміє приготувати капусту гостреньку, суп гречаний чи гороховий, голубці, картопляні коржі, вареники з капустою і грибами, сосиски із картопляним пюре, салат зі свіжих овочів, смажену картоплю чи рибу, котлети з м’яса…
Головний герой – золотий хлопець. Будь- яка робота горить в його руках, як до прикладу, він вирішив викопати на обійсті колодязь. У цьому розділі я дуже хвилювалася, адже Василь не тямить, який це досвід треба мати, але взявся за таку важливу справу.
Оповідання пересипане добрим гумором і народними прслів*ями. У мене виникло дивне відчуття, ніби в Загатті селяни лягають спати і прокидаються з народними прислів*ями:

Здоров’я маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо,
Тоді він багатий, як пес – рогатий,
Збагатіє, як згорбатіє,
Без діла сидіти – можна одубіти,
Добре лежати на печі, як є в хаті калачі,
Бджола мала, а й та працює,
На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить,
Без роботи день стає роком,
Не кажи «не вмію», а кажи «навчуся»,
Голова не тільки для того, щоб шапку носити,
Не микайся, Грицю, на дурницю, бо дурниця боком вилізе,
І дві копійки – гроші,
Гроші – справа наживна,
Чи бачив хто, аби мишоловка бігала за мишею,
У всякої пташки свої замашки,
Кохання – не пожежа: займеться – не погасиш,
Краса до вінця, розум до кінця,
На гарного чоловіка дивитися добре, а жити легко з розумним,
Хто кого любить, той того голубить,
Старість іде й хвороби веде,
Хмільна вода не веде до добра,
Не шкода горілки випитої, а шкода розуму пропитого,
Прощай, розуме, я з горілкою зустрівся,
Смерть старої людини – то радість….

Я не буду відкривати всі таємниці цього містичного оповідання. Але в Англії є гарне повір’я: «Якщо у вас вдома є чорна кішка, у вашій оселі ніколи не переведеться коханння».

Маріанна Шутко,
лауреат премії «Ордену карпатських лицарів»

Ваш отзыв

Ваш коментар