Наступного року газета відзначатиме 70-річчя з дня виходу першого номера, який вийшов 10 жовтня 1946 року. Редактором був Кирило Васильович Гуща. Трудящі району одержали невеличку, всього на двох сторінках районну газету із символічною назвою «За нове життя», яка кликала до нового життя. Читаючи пожовклі від часу її сторінки, можна уявити бурхливе життя на Іршавщині. Вона розповідала про перетворення, які відбувалися у краї, про ініціативні групи по створенню колгоспів. Тираж був невеликий – тисяча примірників. Виходила двічі на тиждень. В 1956 році газета стала виходити тричі на тиждень, на чотирьох сторінках, тиражем 2500 примірників. Редактором був Іван Сопільняк.
З районною газетою спілкуюся з 1958 року, з десятого класу. Першим моїм дописом була замітка «Ветеран народної освіти» про мого улюбленого вчителя Петра Михайловича Світлика. Вона зберігається у сімейному архіві-музею і нині. Відтоді й став дописувати в газету, тримати тісний зв’язок, постійно її передплачую. І хоча давно то було, але дотепер згадую, як приємно було мені побачити своє прізвище на сторінках газети. Писав про наших людей, про їх невтомну працю. Згодом став активним сількором. Про це свідчить посвідчення, підписане редактором газети Василем Михайловичем Лендєлом 7 липня 1960 року. При ньому газета стала називатись «Нове життя», публікувати матеріали про те, які зміни відбуваються на селі, про людей праці, їх побут.
На початку 60-их років Василя Михайловича Лендєла забирають в обком партії, редактором газети стає Василь Юрійович Звонар. При ньому тираж газети збільшився в багато разів. Появляються нові рубрики «Листи наших читачів», «Верховино, ти мій краю», «У вечір суботній». Очолити позаштатний відділ було доручено мені, як працівнику райкому комсомолу. Постійно проводились наради робсількорів. Редакція нагороджувала цінними подарунками активістів газети. Було оновлено склад літоб’єднання «Промінь». Головою обрано П.М. Потушняка, заступником став я, секретарем – О. І. Сенинець. Появилась сторінка «Гірський дзвіночок». У першому випуску було надруковане моє оповідання «Василькова висота».
Великий внесок зробили для зміцнення газети, редакційного апарату, журналістської майстерності редактори: І.І. Печора, М.І. Ціцак.
Оглядаючи свою сількорівську діяльність з вершини прожитих літ, а мені наступного року теж у жовтні буде 75, можу сказати, що районна газета дала мені можливість і змогу спілкуватися з широкою аудиторією, тісно пов’язала весь мій трудовий шлях.
Не можливо в одній коротенькій статті дати вичерпний портрет газети, тим більше за семидесятирічний період. Останні роки вона виходить великим форматом, і щоденно кожен її номер чимось відрізняється від попереднього.
Газета перебуває в постійному русі. Цілком природно, що цей рух зв’язаний із зміцненням редакційного апарату, із зростанням журналістської майстерності її працівників таких, як Іван Кополовець, Василь Кузан, Михайло Ісак, Яніна Ян, Вікторія Гудебняк на чолі з редактором Василем Шкірею та багаточисельними дописувачами.
Петро ПІТРА,
село Білки
