Версія для друку Версія для друку

ДУША ВІДЛУНЮЄ СРІБНОМУ ДЗВОНУ

Великий князь київський Ярослав Мудрий (978 – 1054 рр.) мав дев’ять дітей: 5 синів; трьох доньок — Єлизавету, Анастасію і Анну — від дружини шведки та одну позашлюбну доньку. Завдяки їм встановив сильні династичні зв’язки з багатьма іноземними країнами Європи. А наша Іршавщина безпосередньо одним випадком із цим процесом була пов’язана. Здається – то далека минувшина, але вона й досі немов луна єднає несподіваним чином наші такі віддалені епохи.
Як і багато чого, на превеликий жаль, ми цього не знаємо, не пам’ятаємо, і, що найгірше, не завжди горимо бажанням довідатися. А якщо і знаємо, то не надто демонструємо вибір такого сприйняття нашої славної минувшини: вибір зазвичай залишається за кожним зокрема, а виявляється — за всіма нами разом.
Гайнувши колись як новина, поряд із усвідомленням, наступна легенда, мов вранішня осіння роса холодом минулих віків пробуджує той незвично рідкісний трепет у душі, що викликає віру розуму. Зронена з вуст Фелікса Ф. Гербута, мов той буковий підрост, що десятками літ застиг в очікуванні допоки столітні попередники вже зрубаними стануть служити людині як деревина, а самі немов “прострілюють” у висінь пришвидченим ростом у просвітлене небо поміж хащами. Фелікс Федорович за яку-небудь мить «зійшов» з лісової теми і нагадав присутнім неймовірно красиву історичну легенду . Єлизавету, доньку Ярослава, засватав король Угорщини. Середня – Єлизавета поєднала київський князівський стілець із голландським королівським троном. А Анна – стала королевою Франції. Відтоді впродовж століть перші особи цієї європейської країни присягають на вірність своєму народові на Євангелії, привезеному київською князівною, як дарунок молодятам від батька нареченої.
… Серед кількох валок посагу посланим услід за донькою Ярославом Мудрим везли і величезний кілька тонний срібний дзвін. Так вже сталося, що 1052-го року, проїжджаючи понад Чорний Мочар – величезне оліготрофне болото біля Богаревиці, село в сьогочасному Іршавському районі Закарпаття, віз перекинувся і дзвін потонув. Можливо так би й згинув у болотній ванні та у мороці віків, якби у 1912 році чиків – молодий кінь – не провалився у болото у тому місці, і б’ючи копитом не «віддзвонив» господарям. У 1917-му році знахідку підняли та переправили до Праги, де відлили з нього срібні монети. Визначний тогочасний український поет Василь Пачовський у Львові відгукнувся на цю подію надзвичайно цікавою і колоритною поемою «Срібна Земля».
Вже згодом в засвіт нашої незалежності Закарпаття опоетизовано почали називати Срібною Землею. Ота поетична настроєність не тільки благотворно позначається на його людях, але й на тих, хто приїжджає у цей благословенний край. Серед таких і Федір Ф. Гербут, який у середині 1950-тих приїхав у наш край після закінчення інституту на роботу молодим спеціалістом у лісову галузь.
… Мабуть нема такого регіону в Україні, жителі якого у народному епосі не оспівали б дуб. Виявляється, що найкращий, з точки зору використання його як сировини, він у нас — на Закарпатті. А вже на теренах Срібної Землі –у Загатському лісництві ДП «Довжанське лісомисливське господарство».
Тепер на Закарпатті 14,8 тисяч гектарів дібров, в яких дуб є однією з основних лісоутворюючих порід на рівні з буком лісовим.
… Понеділок ніби силкуючись, намагався започаткувати той тиждень дощем. Небо мжичкою опускалося на землю. Ногами збивалася курява, а в блокноті нерівні, писані на ходу гелеві рядки перетворювалися на рваний ланцюжок ляпок під дощовими краплями. Ми походжали поміж грядками розсадника, площею 1,82 гектара, який свого часу заклали як базовий для всього, на той час державного підприємства «Загатянське лісове господарство».
Фелікс Федорович майже безупинно і так само густо посіває найрізноманітнішими і пізнавальними як та живильна волога з неба своєрідними інформаційними довідками про породи дерев, про кущі, рослини, їх властивості та цінність для людини. Щонайбільше наразі –надзвичайно цікавими фактами про дуб. Із 600 його порід, що виростають на планеті, у нас найпопулярнішими є два — дуб звичайний і дуб скельний. Саме в Гату ареал останнього. Слухаючи поважного науковця Фелікса Ф. Гербута не перестаєш сам собі дивуватися, наскільки просто розрізняти ці породи за зовнішніми ознаками: листок у дуба скельного із довгим черенком, а жолудь, практично, –без; а у звичайного — все це навпаки. А ще різниця – у надзвичайно цінній деревині у першого. До того ж і росте він повільніше. За європейськими стандартами річне кільце приросту не повинно бути більшим від двох міліметрів.
І тут таки ще одна, не менш цікава інформація, але вже про північноамериканський (червоний) дуб. Порівняно недавно перестав для наших лісів бути екзотом, має суттєву перевагу перед корінними породами – не хворіє на мучнисту росу. Але при цьому у нього низькоякісна деревина.
Прошкуємо далі міжряддями, а увага цього літнього мудрого чоловіка, а відтак — і моя, автоматично переключається на наступного заокеанського лісового емігранта – горіха чорного (американська порода). Він як інтродуцент — вкраплена порода у дубових і букових лісах Закарпаття. Саме з нього колись на Мукачівській лижній фабриці виготовляли перші лижі.
На інтродуценти відволікаємось майже настільки ж, скільки пропорційно у відсотковому плані займають вони у лісах – яку-небудь дещицю часу.
Поступово дуб заполоняє левову частку ареалу нашої бесіди, або більш правильно буде означити її науково-популярною лекцією із можливістю вільно переривати запитаннями її своєрідну течію. Де ж іще можна отак запросто дізнатися, що жолудь за сприятливих умов, прорісши перший рік, стержневим коренем проникає у ґрунт на 70 – 75 сантиметрів. А стиглий дуб – у 100—130 років – у наших закарпатських умовах, має кореневу систему до 2-3-метрової глибини. В степовій Україні, вона розвивається до 12-18 метрів.
Наскільки специфічні своїми природно-кліматичними умовами є наші срібно-земельні райони, Фелікс Федорович доводить вже на прикладі недалекого «сусіда» — дуба черешчатого. Наукові спеціалісти визначають його породу, як Берегівський.
Його історія налічує тисячоліття, — це олігоцен, за могутніми плечима якого 67 мільйонів років ще дольодовикового періоду. Вже на той період часу виростав у Європі. Згодом — мігрував і на Закарпаття. І споконвіку супроводжував українців і як будівельний матеріал на середньовічні фортечні стіни, і зводили з нього храми, козацькі чайки і за столом дубовим хрестилися, відзначали весілля та відспівували і на перехрестях клали хрести дубові – на добру дорогу.
Річище інформації Фелікс Федорович здається невичерпно підживлював то побічними потоковими руслами, то глибинними широкими потужними джерелами в основному гирлі. Так, час від часу ми знову відволікалися, але так само природно поверталися до головної теми. І знов-таки починали з того, з чого починається ліс – із насіння. В даному ж конкретному випадку – із жолудя. Майстер по лісозаготівлі Загатянського лісництва Михайло І. Дрогобецький, що постійно то доволі одалік, то зовсім поряд супроводжував нас у лісі, давній знайомий Фелікса Ф. Гербута, запропонував оглянути ті дуби, жолуді яких збирають, щоб поновлювати загатські, і не тільки, діброви.
Обидва вони поперемінно, доповнюючи один одного, оповідають про методику, механізм відбору елітного насіння дуба. Бо ж поновлення дібров у наших господарствах ведеться переважно штучним методом. Фелікс Федорович, як науковець із більш ніж піввіковим досвідом актуально ставить питання необхідності побудови державою зерносховища, у якому у оптимальних умовах зберігалося б насіння лісових культур, адже не кожного року той самий дуб однаково рясно врожаїть. На думку кандидата сільськогосподарських наук Фелікса Ф.Гербута для лісових господарств Виноградова, Берегова, Мукачева, Хуста і ДП «Довжанське ЛМГ», де культивують дуб, одного такого виробничого підрозділу було б достатньо. Як оптимальний, наводить аналогічний приклад зерносховища у Брюховичах, передмісті Львова.
Серпневий мжичний ранок вже давно перейшов у спекотне післяобіддя. Наша вище перелічена трійка, де автомобілем, а переважно, піштайками ‒ лісовими стежинами ‒ на своїх двоїх понад річкою Бабічанкою, обходила угіддя Загатянського лісництва. Воістину не слід переставати себе картати за те, як мало знаємо свій рідний край та його природу. От нехай, до прикладу, про ту саму червонокнижну береку що до сорока метрів вижене до сонця своє верховіття, а при землі в діаметрі може «набрати» міліметрових кілець до одного метра. Кожен із цих деревостанів має свій ідентифікаційний номер, під яким і занесений у єдиний державний реєстр.
На цих самих землях зустрічаємо унікальну липу повстяну, якої є 30 видів, в тому числі і місцева — так звана «мадярська». Це ‒ хороший медонос, має надзвичайно цінну деревину. Із неї найкращі вулики, столярні вироби. Луб кори можливо і є в основі народної приказки: дуб — лікує, а липа — взуває. З неї робили лико, а з них постоли, які чоловікам служили три дні, а жінкам до п’яти. На одні — витрачали 800 грам луб’яної кори.
Мені здавалося, що тільки автор цих рядків спраглий такої інформації та готовий сприймати ці енциклопедичні знання.
Глибокого пообіддя, ще трохи і надвечір’я застало б нас біля обійстя майстра лісу, депутата районної ради Івана А. Делегана разом із депутатом райради Василем І. Леднеєм, лісничим Загатянського лісництва Василем П. Мислом, які не менш зацікавлено слухали Фелікса Федоровича. Як не будеш слухати, коли розказано у великій таємниці ним самим старшим науковим співробітником на посаді доцента кафедри лісівництва географічного факультету УжНУ Фелікса Ф. Гербута, гострі на язик студенти Ужгородського національного університету прозивають поміж собою влучним і безмежно обтяжним словом «Енциклопедія».
Ці короткі нотатки хіба що порівняти ще з одним молодим пагоном знань, що його Фелікс Федорович привив не одній сотні студентів. Це ж у просторі цих відомостей, ой як далеко нам із вами читачу, до зрілості, коли устремління у вись вабить зір і пестить та тішить свідомість, а ще ж є у дерева поперечні тяги, якими той самий дуб всотує поживні речовини від кори до серцевини.
Будемо сподіватися, на прихильність долі та можливість нашого подальшого спілкування із Феліксом Федоровичем Гербутом.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар