Чого сумуєш, берізонько білокора? Чому коси свої на вітрах розпустила? Що ховаєш ти у своїй кучерявій голівоньці?
– Важко мені, бо ще не всім розповіла про того, хто лежить у землі під мною.
– Це ти про невідомого, що кров’ю своєю окропив спраглу землю, захищаючи її від поневолення?
– Так, про нього. Ось слухайте. Точився бій. Полягли товариші безіменного. А він все ще продовжував стріляти з кулемета. Та скінчились патрони, і боєць повз далі, шукаючи рятунку. Та фашисти помітили його.
– А далі що?
– Далі? Далі знесилений підповз до мене. Я прикрила його своїми довгими косами-вітами, але не вберегла.
– Від ворожої кулі загинув,
Навіть імені свого не назвав.
Нехай земля йому буде пухом.
Земля, яку він визволяв.
– Не сумуй, берізонько, я про все це розповім людям.
Пройшло 70 років з того часу, як відгриміли бої Великої Вітчизняної війни. Зарубцювались рани в тих, хто з війни повернувся додому.
Та тільки рана на серці матері ніяк не могла зарости.
Чекала його рідна мати,
Щоб син «добрий день» їй сказав,
Та не вернувся, загинув,
Від ворожої кулі упав.
Пройшло багато часу, як відгриміли бої Великої Вітчизняної війни, але й тепер біля цієї могили, під білокорою берізкою, стоять дорослі й діти. Приїжджають сюди ще живі ветерани-партизани, згадують ті далекі часи, приносять квіти на могилу. Приходять до могили і юні краєзнавці, вслухаються, про що шепоче берізка, зі слів ветеранів записують епізоди боротьби з окупантами, проводять уроки мужності.
Приїжджають також брати й внуки, друзі зі східних областей України. Всі вони слухають берізку, яка ніби розповідає їм про героїзм тих, які віддали своє молоде життя в боротьбі з окупантами, визволяючи наше рідне Закарпаття.
За їхній героїзм і відвагу,
За їхні страшні муки,
Аби ніхто не знав війни,
Це пам’ятайте, наші внуки!
Та, на жаль, не обійшло страхіття війни і нашу молодь. Нашим юнакам доводиться проливати свою кров у боротьбі з російськими терористами на Сході за честь, свободу і незалежність України. Та ніхто – ніякі чорні сили, як би вони не старалися, не в змозі затьмарити мирне життя українського народу.
Не скрипи зубами,
Не лютуй, вороже,
Марні твої мрії.
Нас не переможеш.
Ганна Бурч,
Іршава
