Версія для друку Версія для друку

МИТРИК: ІДУ НА ДЖМЕЛЯ

У «У Слові о полку Ігоревім» однією із ключових фраз є слова великого київського князя, який перед походом на половців відверто передав їм «Іду на ви!». У такий, можна сказати, своєрідний спосіб, образно кажучи, з відкритим заборолом робив свій перший «похід» проти шершнів досвідчений іршавський бджоляр Іван Митрик.
Сталося це кілька років тому. В Ільниці у будинку одного із сільських обійсть завелося кубло шершнів. Господарі, природно, звернулися до місцевої служби порятунку, а ті в свою чергу переадресували прохача чомусь до Митрика. Іван Васильович, через свій «м’який» характер, вже не зміг відмовити.
–Як не підеш, коли прийшов молодий чоловік, у якого двійко маленьких дітей, — ніби сам собі Іван Васильович дивується на можливість відмови у подібній ситуації, — і які залишаються зі старенькою бабусею вдома при такій небезпеці.
Мабуть, про себе тоді менше всього переживав. Хоча й знав про потенційну міру загрози – людина зазвичай може нормально переносити два-три укуси цієї великої комахи, а для декого сім-вісім цілком можуть стати смертельною дозою. Про такі подробиці дізнався вже опісля, коли більш предметно став цікавитися та вивчати їх природу. Досвід бджоляра підказував деякі безпекові заходи: сітку на обличчя, два костюми зі щільної цупкої матерії, що хоча і не вберегло зовсім, та який-не-який захист дало. Той перший випадок хай би так і залишився найбільш пам’ятним, щоб гірших не було. Джмелина сім’я поселилася на мансардному – третьому поверсі. На «операцію» по знешкодженню загрози людській сім’ї від джмелиної колишній правоохоронець вийшов після обіду. Розпочавши збирати комах майже відкритими руками у відро, а потім витрясати їх у мішок, вже після другого бджоляр усвідомив свій тактичний прорахунок — ті тільки що починали повертатися із поля до свого гнізда.
Не те, що страху не мав – не встигав оговтатися перед навалою: працював спокійно, виважено і розмірено, ніби із своїми бджолосім’ями.
— Коли їх залишилося вкрай мало, — зі скромною посмішкою згадує Митрик той епізод, — то вже вони від мене ховалися. І все-таки від укусів не вберігся.
Під завісу цього неординарного поєдинку людини і комах Іван Васильович отримав серйозний «укол» джмелиного жала в коліно. Хоча при цьому і встиг придавити агресора та не запустити жало з отрутою повністю в тіло, але вже наступного ранку довелося на власному досвіді переконатися. Наскільки ризикував власним здоров’ям, обібравшись за до того незвідану ризиковану справу. Прокинувшись зранку, відчував ніби судоми починають стягувати колінні зв’язки та м’язи.
Вже згодом, коли раз по раз, ем-ен-есники, знаючи його безвідмовність, направляють до нього мешканців району із аналогічними проблемами. Іван Митрик придбав собі деяку екіпіровку. Звичайно, вона далека від належної, але такий-сякий захист дає. Боротися із цими агресивними та могутніми отруйними шкідниками у їх кублах доводиться у самих несподіваних, а від того і найбільш незручних для доступу місцях. Не гребують вони поселитися і в бджолині гнізда. Їх сім’ї зазвичай налічують від 500 до однієї тисячі особин.
У бесіді Іван Васильович мимоволі повертається все більше до своєї любимої теми – до бджільництва, а вже в деталях, до ворогів медоносів — шершнів, ос, павуків, різноманітних птахів.
Та, виявляється, не можемо обійтися і без такого своєрідного для нього хобі, що бере свої витоки у його практиці пасічника. Бо й справді хобі. Щоденно цією роботою не займається, ніхто йому за неї не оплачує, хіба що господар скаже тепле слово подяки. За неписаною статистикою у сезон у Івана Митрика тепер до десятка «викликів». За нею ж таки – найбільш часто трапляються вони у Ільниці, а ще – в Білках.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар