Версія для друку Версія для друку

ДЕ ВСІ КРАДУТЬ, ТАМ ЗЛОДІЇВ НЕМАЄ

За часів Брежнєва теж боролися із корупцією, контрабандою, крадіжками і хабарництвом. Правда, тоді бігбордів не було, зате було проводове радіо, телебачення, плакати і лозунги. Звідусіль на тебе дивилася жінка в червоній хустці, яка гнівним поглядом показувала на тебе пальцем, що це, мовляв, саме Ти! І корупціонер, і контрабандист, і хабарник.
Дідусь Петро Добра, уже будучи на пенсії, найнявся в колгосп сторожем. Керівник господарства майже годину давав настанову, як він має берегти народне добро. На фермі не лише корову, телята, коні, вівці, свині, а й кормоцех, де зберігаються комбікорми, картопля і буряки, сільськогосподарський інвентар… У випадку, якщо щось пропаде, відповідальність несе сторож і все вираховуватимуть із його зарплати.
Першим, із ким він поділився розмовою із головою колгоспу, була дружина. Та вислухала його і лише байдуже махнула рукою.
– Про мене – Семене. Як хочеш, так і роби. Пенсію маєш, сиди собі вдома, за онуками доглядай.
Та дідусь не послухався. Вирішив попробувати. Уже наступного вечора до нього підійшов шофер секретаря парткому і сказав, що у шефа закінчилися комбікорми. Нема чим годувати свиней – і він подав сторожу кілька порожніх мішків. – Коли доярки підуть додому, я під’їду з «уазиком». І щоб ні тю-тю.
– А голова колгоспу… — заікнувся дідусь Петро. .
– Усе домовлено…
– Через тиждень до сторожа підійшов завідуючий фермою. Він наказав, щоб той кинув на підводу десять мішків.
– Але ж, — розвів руками сторож.
– А що ви хвилюєтеся. Я на фермі газда. Мені списувати муку.
Довелося і завфермою піти на уступки. Не пройшло багато часу, і його до себе в кабінет запросив головний зоотехнік. Почав здалеку. Мовляв, як ся маєте, що нового, чи є якісь проблеми. Наразі у Петра Добри перехопило дух, мовляв, він уже про все дізнався, тепер почне карати… Та вийшло все навпаки. Ніяких зауважень, усе добре, так і надалі слід працювати. Але перед тим, як попрощатися, сказав, що і в нього усе добре, якби не теща… Вона лає його за те, що він – головний зоотехнік, а його худоба голодує. Нема ні комбікормів, ні кормових буряків. Якби до нього, зоотехніка, підійшов їздовий Іван Гозда, чи не кинув би десять мішків муки. У сторожа одразу майнула думка в голові: напевне, він вже знає про секретаря парткому і зоотехніка… У разі відмови голові колгоспу доповість. Що поробиш: діватися було нікуди. І Петро Добра тільки кивнув головою.
– Коли?
– Ну хоча б сьогодні, — головний зоотехнік ніколи не відкладав на завтра те, що можна зробити сьогодні.
Голова колгоспу теж не ликом шитий. Він попросив сторожа, щоб до нього завезли комбікорми… машиною. У нього у власному господарстві теж свині, і бичок, і кури, і гуси… Тільки дружина, мов змія. Не терпить, коли нема, що кинути у ясла, а ще й чоловік – голова колгоспу.
Зважаючи на ситуацію, трохи хильнувши, сторож дозволив і собі прихопити мішок борошна додому. Скинув крадене в комору і боязко розповів про все дружині. А та лише байдуже махнула рукою.
Не творися, Петрику. Усе буде добре. Не забувай: де всі крадуть, там злодіїв немає.
Говорила дружина, як у воду дивилася. Чоловік пропрацював сторожем ще більше десяти років. Правда, коли прийшов новий керівник господарства, пішов на заслужений відпочинок. Чому, здогадайтеся самі…
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар