Версія для друку Версія для друку

Випадок в Секешфегерварі

Пророк Ілля належить до найбільш популярних святих. У слов’янській традиції він – володар грому, небесного вогню, дощу, покровителя врожаю і родючості.
Щороку на початку серпня на празник Святого Іллі, в церквах і монастирях православного світу проводяться богослужіння.
У кінці вісімдесятих років минулого століття влітку, в нашому селі гостював в сім’ї свого сина Антона Варфоломійовича його батько Варфоломій Гаджега. Хоч йому виповнилося 90 років, почувався задовільно. Ходив на річку, відпочивав на лоні природи. Ми з ним часто зустрічалися, розмовляли на різні теми. Під час однієї з таких бесід Варфоломій Юрійович розповів мені подію, свідком якої був напередодні празника святого Іллі:
«Сталося це 1 серпня 1939 року, коли нас, двісті вчителів, які володіли угорською мовою, направили з Карпатського краю на курси удосконалення в угорське місто Секешфегервар почав свої згадки Варфоломій Юрійович.
Після обіду ми були вільні і проходжувались по місту. На одній із вулиць угледіли церкву з православним хрестом на бані. Попрямували до неї. Там розпочиналась вечірня. Ми тихенько, один за одним увійшли всередину, присіли біля дяка, який правив вечірню зі священиком. Так зібралося кілька десятків закарпатців. Поступово ми включилися в церковний спів, допомагаючи дякові. Адже в семінарії нас навчили церковним співам. Ми поділилися на голос, і нас було чути дуже добре. Коли почався спів одної з молитов вечірні – Світе тихий, святия слави безсмертного отця небесного …» то це був спів чоловічого хору. Священик, почувши нас, ніяк не міг зрозуміти, звідки взялося так багато людей, які так прекрасно співають на старослов’янській мові?
Варфоломій Гаджега помовчав, збираючись з думками, потім вів далі: – Після вечірні священик попросив через дяка, щоб ми почекали його на подвір’ї. Він прийшов до нас і на радощах почав плакати. Сказав, що багато років працює тут, але хорошого співу і стількох людей у церкві не пам’ятає. Ми розповіли, що приїхали з Карпатського краю. В бесіді дізналися, що сам священик із Сербії, а дяк з Ужгорода. Вони дуже раділи, що ми відвідали їхню церкву. Говорили: «Словяни, словяни!» Як нас багато розкидано по світу!». Кожен з нас подарував на церкву, хто скільки мав грошей. Це ще більше зворушило священика й дяка. Обидва плакали й цілували нас… Ось який випадок стався на вечірні перед святом Іллі. Адже вечірня була1 серпня, а наступного дня – 2 серпня – свято пророка Іллі. Більше в цій церкві нам не довелося бути, бо поїхали додому, — так закінчив свою оповідь вчитель-пенсіонер Варфоломій Юрійович Гаджега.
Він був цікавою людиною. Показував мені кілька папок з матеріалами, написаними ним про Карпатську Україну, битву на Красному полі поблизу Хуста, керівників Карпатської України. Куди він подів їх, не відомо. Невдовзі поїхав додому і пішов з життя.
Михайло Ломага

Ваш отзыв

Ваш коментар