Десь на третьому тижні перебування в Ріці гнідий п’ятирічний жеребець став звикати до своєї нової клички Гриша, яку по-свійському йому обновили лісівники місцевого лісництва ДП «Довжанське лісомисливське господарство». До того на базі у науково-виробничій асоціації «Племконецентр» в Голубиному цей молодий кінь давньої карпатської породи Гуцулик носив горде наймення Магнат. Він має хороший родовід: батько Пегазік із 2001-ого року та мати Магнолія із 2005-ого.
Кожного дня черговий на лісництві майстер лісу зранку прибирає стійло, чистить та годує, поїть водою цього карпатського красеня, а потім – вигулює.
– З’їдає він небагато, –ділиться хоча й невеликим, але вже певним досвідом майстер лісу Юрій Мелеш. — Літр зерна, зазвичай вівса, трохи сіна і, обов’язково, напоїти водою. І тільки після цього вже вигуляти. Бажано — під сідлом та під їздцем, бо інакше відвикне від верхової їзди.
Здається, не така аж надто складна наука, проте, як стверджують колеги Юрія Юрійовича, в тому числі і набагато старші, саме до нього найбільше звик Магнат-Гриша і йому найбільш послушний, між ними є порозуміння, контакт. Виходячи з цього, напросилося запитання до Юрія Юрійовича, чи вдома теж тримає коні?
— Та ні, коней не маємо, але іншу худобу тримаємо, — продовжує наш діалог лісівник. –Дід моєї дружини – 88-річний Василь Кремінь на цьому обов’язково настоює, щоб були корови, кілька голів овець. А я живу в них, тож доводиться допомагати по господарству.
Єгер Василь Ковач своєрідно долучається до нашої розмови:
–Завтра заступаю на чергування, то треба буде Гришові цукру взяти з дому, аби підпустив до себе.
Мимоволі у спілкуванні відчувається, що Магнат належить до улюбленців цього невеликого дружнього колективу.
–То й проїдетеся на ньому верхи до Ваги (урочище за кілька кілометрів вверх по звору), — з повагою, але з такою собі невеликою шпилькою відповідає Юрій Мелеш Василеві Ковачу, на що той напівжартома-напівсерйозно «відбивається» словами, що краще вигуляє Гришу на повідку.
Жеребець – не єдина дивовижа на цьому лісництві, та тільки він зранку просить до себе уваги, б’ючи копитом по помосту.
На господарстві у лісництві – нинішнім часом не в кожного ґазди дома стільки і такої екзотичної живності, — окрім Магната-Гриші, тут ще трійко диких кабанів.
–Три тижні тому свиноматка опоросилася, — задоволено ділиться приємною новиною лісничий Євген Шкарупа, — привела нам семеро малих.
Живі енергійні підсвинки так і норовлять при першій же нагоді допастися до сосків. Але вже починають пробувати і гарбузові огризки. Матиця ревно оберігає малюків, особливо від двох, нехай і менших за розмірами від неї, але вже дорослих кабанчиків.
Їм чергові, окрім зерна, накошують щоденно свіжої кропиви, бур’яну, трави; носять води, формують також невеликі калюжі. Дикуни, особливо в жарку літню пору полюбляють вивалятися в багнюці. Такі їх звички ніщо в порівнянні з «номером», що його піднесла свиноматка за кілька днів до опоросу: вночі, підривши та «підвадивши» огорожу втекла. Довелося лісничому її шукати з мисливським собакою, а відтак — принаджувати та припрошувати до обійстя.
Так, на лісництві є і четвірка породистих мисливських собак. Двійко з них – західно-сибірські лайки Таймир та Лайма появилися в господарстві зовсім недавно. Привезли їх із Житомирського обласного осередку Федерації мисливських собак України.
На всі ці живі екзоти із задоволенням приходять дивитися місцеві дітлахи із Сухої та Броньки. Але першими на шляху їх коротких екскурсій у своїх клітках зустрічають дві пари яскраво-пернатих фазанів.
Такою ж яскравою у трудових буднях, хоча й доволі клопіткою справою є утримання цього живого куточка на лісництві. Всі, хто так чи інакше причетний до цієї благородної справи, гордяться тим, що доглядають живність.
Старші працівники лісової галузі Іршавщини добре пам’ятають 1970-ті — 1980-ті роки, коли в господарстві Довжанського лісокомбінату тільки робочих коней було 60 пар, а окрім них, на полонині Кук ціле літо випасався табун із жеребних кобилиць, молодих й необ’їжджених та наневачених роботі в лісі жеребців і кобил. І це тоді, коли вповні використовувалися трактори та повітряно-трелювальні механізми для заготівлі лісу у важкодоступних місцях, на крутосхилах.
Звичайно, Магнат не тягатиме урвищами букові колоди, але судячи із планів лісівників, знайдеться робота і йому.
Як говорить координатор і натхненник цієї живої справи у Річанському лісництві, головний лісничий держпідприємства Довжанське лісомисливське господарство Олександр Шкарупа: «На меті є придбати Гришові пару та бричку і катати відвідувачів Річанського лісництва.
Михайло ІСАК
