Версія для друку Версія для друку

Віра – те, що нас тримає та об’єднує Про що мріють діти

Віра в світле майбутнє, віра в Бога, віра в перемогу, не покладання рук у важких умовах, напевно, найважливіше для людини. А тим паче зараз, у такий нелегкий для кожного українця час.
Що стане для нас тим стержнем, який не дозволить посісти на дно ?! Що спонукає нас не здатися? Та ж бо віра, яка зобов’язує пам’ятати заради чого живемо, про що мріємо, чого хочемо і яких результатів очікуємо. Віра – це те, що повинно рухати нас вперед.
Зараз найприємніша пора для всіх дітлахів і не тільки – літо. Воно приносить радість, задоволення, тепло, легкість… Напевне, єдине, про що мріє молодь в цей період – кудись поїхати, щось побачити, розважитися та набратися сил. Діти чиновників можуть відвідати й Мальдіви, побувати в Британії, вчитися в Кембриджі. А про що мріють діти зараз? Ті ж бо прості діти . Хіба їм хочеться відпочинку, моря, тепла, коли їхній батько на війні, брата теж забрали, а мати залишилася вдома сама. Хіба їм хочеться веселитися, коли нема де жити, бо якісь чоловіки в камуфляжах прийшли і потрощили геть усе? А їм хочеться радіти, коли немає що поїсти, а мати кожен день плаче? … А може, й хочеться, але вони не можуть.., бо нема чому радіти. Їхнє дитинство не таке вже й безтурботне, і мріють вони зовсім про інше. Аби в домі було тихо і затишно, щоб серед білого дня не чути вибухів, над головами не пролітали бойові гелікоптери, а їхні рідні були поруч. Бажають знову піти в садочок, школу, мріють знову гратися в тій же зараз потрощеній пісочниці, їсти морозиво, кататися на велосипеді не бачити танків на дорозі, радіти життю. Вони хочуть, аби небо завжди було світлим та сонячним, обличчя усміхненими, а серця матерів спокійним. Вони не вимагають неможливого, вони мріють про речі, які колись здавалися простими. Ці тендітні, ні в чому невинні діти, навчилися виживати, боротися, протистояти та ненавидіти. Ця нещасна війна змінила їхній погляд на життя. Можливо, люди, яких обійшло нещастя, цього не розуміють. Живуть, як жили.. Але всі ми маємо навчитися співчувати, бути разом, підтримувати та любити. І єдине, що повинно нас об’єднувати – це… Віра…. Віра в те, що дай Боже, завтра це все закінчиться, і ми не потерпатимемо від дурості та невміння розуміти великих дядьків. Бо нам все одно, за що, і як, нам головне – жити Щасливо.

Ганна ВОЙТОВИЧ,
студентка відділення
журналістики УжНУ.

Ваш отзыв

Ваш коментар