Версія для друку Версія для друку

Він надзвичайно любив своє село і його трудівників…

З неповних 70 прожитих років протягом двадцяти п’яти Петро Юрійович Білинець керував господарством «За нове життя» − найбільшим у Іршавському районі та одним із найбільших в області. Рідне село процвітало, а господарство славилося щедрими показниками надоїв молока, приростом живої ваги худоби. Роки від 1955-ого до 1980-ого увійшли в історію Білок, як епоха Білинця. Його прізвище стало свого роду символом…
Народився Петро Юрійович 31 липня 1920 року в селі Білки, у сім’ї селянина-бідняка. Батьки працювали в полі, були хліборобами.
В 1930 році закінчив початкову школу, а в 1935 році – горожанську школу. Через важкі матеріальні умови не зміг продовжити навчання.
В 1939-1943 роках примусово працював у військових робітничих таборах. Після втечі з табору повертається в рідне село. Односельці довірили йому посаду секретаря сільського народного комітету. Та недовго довелося йому працювати в селі. В районному центрі спочатку займав посаду завідувача комунальним відділом окрвиконкому. З 1952 по 1955 рік очолював районну планову комісію.
У зимові дні 1955 року зібралися хлібороби Білок на свої звітні загальні збори. Вони підбивали підсумки господарювання. Петро Юрійович на цих зборах не був присутній. Хоч колгосп вважався в районі серед кращих, вирішили обрати головою Петра Білинця. Коли йому в райкомі повідомили про одностайну волю колгоспників, він аж перелякався. Доведеться виконувати волю односельчан.
З того часу обіймав посаду голови колгоспу. Не мав спокою. Робочий день його починався рано-вранці із ферм, потім у полі, а далі ще довго не гасло світло в кабінеті. Радився із спеціалістами, як поліпшити роботу, що нового ввести у виробництво. Першим порадником був розумний, закоханий у землю агроном Василь Михайлович Потушняк. Ці два неспокійні за вдачею керівники задавали тон усьому району. Вони були ініціаторами використання непродуктивних земель, поліпшення культури землеробства, осушення мочарів, почали виробляти намулогноєві компости, нарізати в горах тераси і садити сад, виноград. З кожним роком зростала урожайність сільськогосподарських культур.
…1958 рік. Наполегливу і самовіддану працю колгоспників було високо оцінено. 17 передовиків колгоспу нагороджено орденами і медалями. Петро Юрійович удостоєний ордена «Знак Пошани», а Ю.Ю. Пітрі присвоєно звання Героя праці.
Нагорода ще більш окрилила голову колгоспу. Розробили план розвитку господарства і села до 1980 року. Багато запланованого втілили в життя. Зросло матеріальне і моральне заохочення колгоспників у всіх галузях виробництва. Першими в районі запровадили пенсійне забезпечення. Господарство економічно міцніло. Щорічні доходи перевищували три-чотири мільйони карбованців. Це дало можливість виділяти великі кошти для соціально-культурного будівництва.
Широко розгорнуте товарне виробництво на колгоспних підсобних промислах стало запорукою надійного фінансового стану господарства і благополуччя зайнятих там працівників. Потужний сувенірний цех та цех по виробництву масляних фарб свою продукцію реалізовували майже у всіх республіках союзу. Поставлено на промислову основу переробки сільськогосподарської продукції у консервному заводі, який випускав 15 видів продукції. Широко розвивалось свинарство, птахівництво, вівчарство, бджільництво.
І в усьому цьому велика доля вкладеної душі та праці Петра Юрійовича. Його надзвичайна любов до рідного села втілюється в соціально-культурне будівництво. Не шкодував великих грошей на генеральну забудову села. На кошти колгоспу в селі побудовано чотирьохповерхову школу на 1050 місць, дитячий комбінат на 240 місць, восьмиквартирний будинок для спеціалістів, адмінбудинок і будинок тваринника, спортивний комплекс і т.д. Частково проведено каналізацію, центральний водопровід, газифікацію, вимощено шашкою майже 17 км доріг.
У Білках було створено опорно-показове господарство. Сюди приїздили вчитися не тільки хлібороби району, області, а й з усього союзу і за його межами. Колгосп і село було в зеніті слави. Посипались нагороди. Ю.Ю.Пітра став двічі героєм, доярка М.А. Симканинець – героєм. Колгосп нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Петра Юрійовича нагороджено орденом Леніна. А всього нагороджено орденами і медалями біля 250 чоловік. Добре була поставлена робота з кадрами. За рахунок колгоспу було направлено вчитися у виші і технікуми. Всі вони поверталися в село.
Петро Юрійович приділяв велику увагу розвитку спорту в селі. Особливо славились важкоатлети, футболісти. Футбольна команда «Колос» була одною з кращих в районі і області. За це йому присвоєно звання «Відмінник фізичної культури і спорту».
Він зробив вагомий внесок і в розвиток культури села, за що йому присвоєно звання «Заслужений працівник культури України». Активно втручався в організацію роботи колективу художньої самодіяльності села, був учасником і солістом народного ансамблю пісні і танцю «Кукурудзовод». Виділяв кошти на придбання сценічного одягу та музінструментів, утримання керівників художньої самодіяльності, оплату транспортних послуг. Ансамбль побував з концертами в багатьох республіках союзу і за кордоном.
Петро Юрійович брав активну участь в громадсько-політичному житті. Обирався депутатом сільської, районної і обласної рад.
За наказом директора садвинпрому у своє 60-річчя Петро Юрійович був звільнений, хоч здоров’я дозволяло йому працювати і працювати. Але він не склав рук і ще 10 років викладав у Білківському МНВК, навчав школярів старших класів сільськогосподарським професіям.
Помер Петро Юрійович Білинець раптово, 16 червня 1990 року, не дожив до свого 70-річчя півтора місяця. Похований біля своїх батьків, на цвинтарі в присілку Телятинець.
Автору цих рядків пощастило працювати з Петром Юрійовичем майже 10 років і переймати його досвід роботи. Розповісти про нього в невеликому за обсягом матеріалі неможливо. Та хіба все опишеш. А в пам’яті він залишиться щирим, принциповим, добрим, відвертим.
І наостанок. Треба увіковічнити його і назвати одну з вулиць села, яке він так любив і гордився ним.
Петро ПІТРА,
с. Білки.

Ваш отзыв

Ваш коментар