- Нове життя - https://nz-ir.com -

НА ШЛЯХУ ДО МРІЇ

Дуже мала кількість закарпатських студентів навчається на сході та півдні України. А студентів із Іршавщини взагалі майже нема, якщо не рахувати юридичну академію у Харкові, де їх традиційно багато. Адже не кожен зможе поїхати так далеко від дому, де немає ні близьких, ні знайомих, ні друзів. Та ніякі труднощі не стали на перешкоді для здобуття майбутньої професії для двох рідних сестер із с. Кушниці – Ольги та Ірини Рубей. З різницею у один рік дівчата вступили на навчання у Запорізький державний медичний університет. Золоті медалістки 2013 та 2014 років не вагалися з вибором професії, бо з дитинства мріяли стати лікарями.
Ще в школі сестри брали участь майже в усіх шкільних та районних олімпіадах, де займали призові місця. Але хімія та біологія були для дівчат улюбленими предметами. Маючи різні характери та зовнішність, Оля та Іра подібні допитливим розумом, доброзичливістю, працьовитістю, старанністю та наполегливістю на шляху до омріяної мети. То ж обидві вступили в університет на державне навчання, де вчаться на «відмінно». Думаю, теперішнім абітурієнтам буде цікаво дізнатися, як дівчата, незважаючи на всі труднощі під час вступу, добилися успіху. Щирі відповіді сестер здивували своєю змістовністю та оригінальністю.
– Чому ви обрали саме Запорізький університет?
О: По-перше, туди легше поступити, тому що у порівнянні з іншими університетами там є більше бюджетних місць, а я орієнтувалася тільки на безплатне навчання. Ну і тому, що наш університет входить у п’ятірку найкращих медичних вузів України.
І: Заклад дійсно дуже хороший, і щонайголовніше – без корупції. А ще тут вже рік навчалася сестра, тому мені було легше звикнути до студентського життя. Позитивним є також те, що університет і гуртожитки знаходяться поруч, що практично та економно.
– Як батьки поставилися до того, що ви з сестрою будете навчатися так далеко від дому?
О: Спочатку їм було дуже важко це сприйняти, адже я вступила перша, і мама не хотіла відпускати мене саму так далеко. Але тато сказав, що, якщо вона мене любить, то має дати мені можливість добитися чогось самій, щоб у майбутньому стати добрим професіоналом у своїй справі.
І: А я можу додати, що батьки завжди підтримують нас в будь-якому нашому рішенні. Вони дають нам поради, але вибір за нами.
– Важко було вступити?
О: Я дуже вагалася, чи подавати документи за межі західної України, але, як я вже казала, я дивилася, де маю шанси вступити на «бюджет». Окрім Запоріжжя, я також подавала заяву і в Луганськ, але, на щастя, із Запоріжжя мені зателефонували швидше і сказали, що я пройшла.
І: З моїм вступом все було набагато важче. Так як сестра вже навчалася у Запоріжжі, я не вагалася, куди подавати документи, тож понесла оригінали зразу у місто «за порогами», адже я думала, що з легкістю туди вступлю, бо мала високі бали із ЗНО. Та в кінці третьої хвилі мені повідомили, що я проходжу тільки на платне навчання. Ой, сліз тоді було море, адже я відмовилася від усіх університетів з надією, що пройду саме в Запоріжжя. Якщо чесно, я вже готувалася до того, що буду вступати туди ж через рік. Та вже через пару днів нам зателефонували і сказали, що одна дівчинка відмовилася від вступу до університету, і я автоматично зараховуюся на безкоштовне навчання, бо оригінали документів я ще була не забрала. Це був для мене великий подарунок долі.
– Як вам саме навчання? Які його особливості?
О: Саме навчання дуже подобається, але буває важкувато. Обов’язковою є форма на кожній парі, без неї нас не допускають до занять. Якщо пропустити пару без причини, то в банк офіційно сплачуємо 24 грн, та ще й відпрацьовуємо заняття в суботу. Сесія в нас проходить паралельно з навчанням, що є дуже складно для всіх, вона у вигляді тестів або усних відповідей. Обов’язковим є відвідування всіх лекцій. Навіть, якщо ти заробиш двійку, повинен її виправити.
І: Навчання дійсно дуже напружене, адже нам дається велике навантаження. Майже всі предмети викладаються російською мовою. Лише деякі гуманітарні предмети — українською. Ми, звичайно, можемо обирати якою мовою відповідати: українською, російською чи навіть англійською (сміється). Але якщо чесно, враховуючи російськомовне середовище, відповідати легше російською. Також практично весь матеріал ми вчимо самі, лише 10% подається на лекції, решту 90% ми маємо знаходити самостійно. Викладачі кажуть нам, на які теми звертати увагу. Звичайно, дехто пояснює тему і на парах, якщо матеріал є великий та важкий, особливо стараються молоді викладачі.
–Як вам саме місто?
І: Місто звичайне, індустріальне, тому досить сіре. Забруднене повітря, погана вода, пити її неможливо. Місто не вирізняється своєю архітектурою. Нічого дивовижного не знайдеш.
О: Коли я тільки приїхала, місто мені не подобалося, але з часом я знайшла декілька чудових місць, де я часто буваю.
– Зараз дуже нестабільна ситуація в Україні. Не страшно знаходитися порівняно близько до територій АТО?
О: Попри все, у місті тихо та мирно. Ми не відчули на собі війни. У нас ніколи не було якогось страху. В університеті заборонено говорити на політичні теми, адже лікар повинен дотримуватися нейтралітету, як нам говорять викладачі. Звичайно, наші близькі дуже хвилювалися. Навіть казали, щоб ми не слухали в людних місцях українську музику або носили українську символіку. Незважаючи на це, у самому закладі та обласному центрі є чимало патріотів. Майже нема таких, хто б підтримував Росію.
І: Коли було масове знищення пам’ятників Леніна в країні, влада Запоріжжя не дозволила знести монумент вождю пролетаріату, навіть були побудовані барикади навколо комуністичного ідола. Але це не завадило людям одягнути на Леніна вишиванку.

Христина Дочинець,
студентка відділення журналістики УжНУ.