Щоб тебе помітили, потрібно, напевно, просто впасти знесиленим десь прямо на дорозі.
Такі думки часто виникають у багатьох. Про те, чи це справді так, ми з’ясували особисто і впевнилися на власні очі у людській безсердечності та байдужості.
Недавно ми стали свідками начебто буденної ситуації, коли майже в райцентрі на землі, на пекучому сонці лежав старенький чоловік. Люди проходили повз і дивилися на нього із якоюсь відразою і ненавистю в очах. По їхньому обличчю зразу читалося: «Ой, знов якийсь п’яний валяється, жах, як можна до такого дожитися, треба звідси швидше тікати, не можу на нього дивитися!»
Так і проходили люди, оминаючи діда. На вигляд йому було десь 70 років. Але на пияку не схожий був. І ми помітили, що він травмував собі голову, напевно, коли падав, то об щось вдарився і знепритомнів.
Надворі було близько 30 градусів тепла. Помічаємо, що підходить людина. Просимо допомоги, але вона собі йде далі, бо зайнята, говорить нам, щоб ми самі давали собі раду. І навіть не хотіла подивитися на діда.
Повертаємося назад, біля чоловіка стоять двоє жінок і стараються допомогти йому підвестися, розпитують, звідки він. Все-таки є на світі милосердні люди. Їх мало, але вони є. На них і тримається світ.
Потім ми почали самі обробляти дідову рану. Зупинилась машина і вийшов чоловік, підійшов до нас, подивився, демонстративно і байдуже махнув рукою, сів у своє авто і поїхав далі. Нас вже ніщо не дивувало. Людська байдужість просто зашкалювала і била всі рекорди. Відтак підійшли двоє чоловіків і понесли хворого у холодок. Прийшовши до тями, він щиро дякував, мало не плачучи від радості його порятунку, бажав нам Божої помочі і благодаті.
Поки ми стояли, нас обходили люди. Через якийсь час ми викликали швидку і дуже попросили повезти чоловіка у приймальне відділення.
Роблячи висновки від побаченого і пережитого, можна точно сказати: якщо ви побачили подібне, допоможіть людині! Не важливо, чи вона пияка… Це в будь-якому випадку – хвороба, яку потрібно лікувати. І такій людині точно потрібна допомога. Не важливо, яка вона: чи зла, чи може дурна. Але ми ж забули…Ми не часто згадуємо ці слова: СПІВЧУТТЯ, МИЛОСЕРДЯ, ДОБРОТА. Головне, щоб ми були в порядку і наші близькі. Але задумайтеся: на місці цього діда могла опинитися будь-яка особа, може, навіть і ваша близька людина. Ми дуже гордимося нашими званнями, своїми надбаннями, а душа наша часто пуста.
У нинішньому світі ми дуже часто зустрічаємося з такими ситуаціями. Подумаймо про те, що ми можемо врятувати життя, якщо не будемо оминати таких людей, яким потрібна наша допомога!
Лілія Білунка,
студентка 3 курсу відділення журналістики УжНУ
